Комітет захисту журналістів, який діє у Нью-Йорку, стверджує, що 13 журналістів було вбито через їх професійну діяльність з того часу, як Президент Володимир Путін прийшов до влади у 2000 році. Список було складено у квітні і він має назву: “Росія: 13 вбивств, відсутність справедливості”.
Журналіст Андрій Калітін працює для Першого каналу російського телебачення. Нещодавно він закінчив книжку про події в алюмінієвій індустрії Росії у 90-их роках. 14 червня, неподалік від його квартири невідомий прострелив Калітіну руку. Журналіст впевнений, що напад був пов’язаний з його роботою:
“Я впевнений у тому, що це було спробою вбивства. Я не вірю, що це були хулігани, вони діють по-іншому, у мене не було ніяких конфліктів, які могли би спричинити таку ситуацію”.
З 2000 року 13 колег Калітіна загинуло, серед них журналісти “Нової газети” Анна Політковська та Ігор Домніков, Пол Хлебніков, редактор російської версії журналу “Форбс” та інші журналісти, яких вбили, як вважається, на замовлення.
З часу коли у січні 2001 року канал НТВ втратив свою незалежність і повністю потрапив під контроль “Газпрому”, міжнародні журналістські організації серйозно занепокоєні ситуацією зі свободою слова в Росії.
Михайло Мельников – заступник директора московського Центру надзвичайних ситуацій у журналістиці. За його словами, той факт, що вбивства журналістів залишаються нерозкритими викликає зрозумілий страх поміж колег і примушує їх мовчати:
“Розумієте у чому справа. Який сенс вбивати журналіста, якщо потенційний замовник знає, що ця інформація все одно з’явиться. Так вб’ють Іванова, але Петров, Сидоров та сотні інших підхоплять цю інформацію і викриють вбивцю. Але такого у нас немає, і це сумно”.
Російське суспільство та російська офіційна влада залишаються байдужими до ситуації с журналістами. Андрій Калітін дивиться на ситуацію песимістично:
“Нікому не потрібна чесна журналістика в Росії сьогодні. Я не про себе, а про усіх своїх колег. Сьогодні нікому не цікаво, про що ми пишемо. Раніше після наших статей відкривалися судові справи, людей арештовували і садили у в’язниці. Все було серйозно, сьогодні всім все одно”.
Михайло Мельников каже, що справа не у президенті, а у чиновниках усіх рівнів. Часто журналісти уникають певних тем, тому що не хочуть втратити роботу або життя:
“Не пишіть про корупцію та зв’язок влади з кримінальними структурами. Не можна писати про правоохоронців. Не можна негативно писати про Чечню, або про гарячі точки таким чином, щоб вони виглядали як державна катастрофа. Треба писати на позитивні теми у позитивному стилі”.
Політика так званих “позитивних новин” стала причиною звільнення з роботи кількох журналістів з національної радіоагенції “Російські новини” у травні. За словами репортерів, нові редактори вимагали від них скорочення негативних новин удвічі і заборонили прямий ефір. Деякі зі звільнених швидко знайшли нову роботу. Дмитро Мунгалов зараз працює у російській версії американського журналу “Ньюзвік”:
“Раніше ми абсолютно вільно проводили редакційну політику і давали змогу висловитися обом сторонам. Після приходу нового керівництва це припинилося”.
Для багатьох російських журналістів, проведення журналістських розслідувань загрожує їхньому життю незалежно від того, на кого вони працюють, навіть на державні телекомпанії.
Андрій Калітін зазначає: “Якби я сказав, що не боюсь, я би виглядав ідіотом. Я боюсь і не знаю, що буде далі. Може бути ще гірше. Але я буду продовжувати робити свою справу. Для мене це життєво важливо, я не можу по-іншому. Це моя робота, яку треба робити, тільки буде страшніше”.
За словами Калітіна, незважаючи на запевнення правоохоронців про наміри розкрити напад на нього, він сумнівається, що людина, яка в нього стріляла, коли-небудь буде притягнута до відповідальності.
