10 вересня американський Національний фонд за демократію (National Endowment for Democracy) вручив лауреату Нобелівської премії миру Алесю Бєляцькому медаль "За служіння демократії". Для відомого правозахисника, якого звільнили з ув’язнення у 2025 році за сприяння США, поїздка до Вашингтона стала ще одним приводом обговорити долю білорусів, які перебувають за ґратами з політичних мотивів.
Про ситуацію зі звільненням політв’язнів Біляцький розповів в інтерв’ю Російській службі Голосу Америки.
Алєсь Кругляков: Ласкаво просимо до Вашингтона. Почнемо з нагороди, яку ви отримали напередодні.
Алесь Бєляцький: Це було вручення медалей від фонду NED, з яким ми співпрацюємо вже дуже давно. Це фонд, який допомагає різним громадським ініціативам, організаціям практично в усьому світі, зокрема правозахисникам. Узагалі це був перший грант, який ми отримали. Тому це наші давні партнери.
І коли надійшла звістка про те, що мене нагородять медаллю, звісно, я із задоволенням приїхав до Вашингтона. Тим більше що тут є багато інших справ, важливих для відносин з американською адміністрацією, американськими громадськими організаціями та політиками і білоруським демократичним суспільством.
А.К.: З ким ви ще зустрічалися?
А.Б.: Це були зустрічі в Конгресі, насамперед зі штабами конгресменів. Зараз усі перебувають у своїх округах напередодні виборчої кампанії, усі працюють із виборцями. Але, тим не менш, ми зустрілися з основними штабами конгресменів, які опікувалися білоруським питанням і певною мірою є нашими друзями.
Була також зустріч зі спеціальним представником Дональда Трампа щодо Білорусі паном Джоном Коулом, який збирається їхати до Білорусі. Тому ми приїхали вчасно. Я вважаю, що ця поїздка була вдалою, важливою і не останньою.
А.К.: Які у вас стосунки з Джоном Коулом?
А.Б.: Хороші. Він не чиновник, він багато в чому підходить до цієї справи з людської точки зору. І, звичайно, за те, що він особисто витягнув мене з лукашенківської в’язниці, я йому дуже вдячний. І взагалі, я сказав би, що розмова була теплою.
Я розповів йому останні новини, які надійшли з Білорусі, — на жаль, не дуже веселі. Знову затримання, арешти. Учора було винесено вирок адвокату, який захищав мене у 2011 році, Дмитру Лаєвському. Він отримав три роки колонії реального ув’язнення, і його заарештували прямо в залі суду та відправили до в’язниці.
Звичайно, ми дуже вдячні за те, що американська адміністрація займається білоруськими політв’язнями. Але для мене особисто головне питання — зупинити репресії. Саме про це я говорив учора під час вручення медалі: наша місія не завершена, майже тисяча білоруських політв’язнів зараз перебуває у в’язницях.
Очікується, що велику групу буде звільнено, але, тим не менш, кількість людей, які залишаються в нелюдських умовах у білоруських в’язницях, вимірюється сотнями.
І дуже важливо, щоб процес звільнення тривав і водночас зберігався баланс, тому що проблема з правами людини, з демократичними свободами в країні дуже гостра. І лише звільнення політв’язнів її не вирішує.
Американська адміністрація веде такий гуманітарний напрям, спрямований на звільнення політв’язнів. Я порівнюю це з тим, як ведуть переговори з бандитами, які захопили частину людей, і з цими бандитами домовляються: віддайте нам 10 людей — ми дамо вам машину. Віддайте нам ще 10 людей — дамо вам, наприклад, гелікоптер.
Фактично відбувається гуманітарне звільнення заручників, які перебувають у руках білоруського режиму. Але ситуація непроста, і, на жаль, говорити, що почалися якісь позитивні зміни, не доводиться.
А.К.: Що отримує Лукашенко натомість?
А.Б.: Насправді він отримує скасування санкцій. Остання його заява про те, що завантажується судно з калійними добривами, яке вирушить до Америки, свідчить про те, що так, деякі санкції скасовано.
Мене там, не знаю, на скільки поміняли — на тисячу тонн, на 10 тисяч тонн цих калійних добрив. Ось я на волі, і моя свобода стільки коштувала.
І водночас, звичайно, важливий баланс: чим можна торгуватися, а що не можна віддавати. І моє звернення під час контактів з американськими політиками полягало, звичайно ж, у тому, що потрібно враховувати цей баланс і просто дивитися крізь лупу, щоб не віддати забагато.
Режим підступний, режим хитрий, вони намагаються зберегти контроль над білоруським суспільством, насамперед, звичайно, завдяки репресіям.
Але, з іншого боку, вони йдуть на цей обмін, тому що змушені це робити. Погана ситуація в економіці, повна політична та економічна ізоляція — на білоруський режим почали чинити тиск.
Росія не може допомагати економічно так, як допомагала раніше. Це також дуже серйозний фактор, чому Лукашенко зараз почав окрему гру з американськими дипломатами та американською адміністрацією.
Білоруський правозахисник, лауреат Нобелівської премії миру Алесь Бєляцький під час інтерв’ю Російській службі Голосу Америки у Вашингтоні, 11 вересня 2026 року. (Фото: Олександр Берган)
А.К.: Як війна в Україні вплинула на білоруський порядок денний?
А.Б.: Коли почалася війна, я був у в’язниці. Перші тижні війни були, мабуть, найважчими для мене, коли було незрозуміло, як розвиватиметься конфлікт, чи вистоїть Україна.
І, звичайно, було розуміння, що тепер наше ув’язнення затягується. Ми фактично переходимо зі стану політичних в’язнів у стан військовополонених.
Було абсолютно зрозуміло, що ми опинилися в жорнах цих геополітичних потрясінь, які прийшли до Східної Європи. Але це дуже гостра тема — ставлення до білорусів.
З огляду на те, що режим Лукашенка є військовим і політичним союзником Росії, практично повним союзником, як і Північна Корея. Білорусь допомагає економічно, надає полігони, свої військові можливості. Десятки, якщо не сотні білоруських підприємств працюють на російський ВПК.
Я сам сидів у колонії, де виготовляли ящики для снарядів найрізноманітнішого калібру. І фарбували корпуси снарядів — це фарбування в такий захисний колір від корозії. Ці корпуси привозили з Оршанського заводу, де виготовляють снаряди, а потім відвозили назад. А куди вони прямували із заводу? Тут не треба довго гадати. Цей цех відкрили буквально за моєї присутності.
Це і зеки, які шиють форму для російської армії, і підприємства, де виготовляють оптику, і системи наведення російських "шахедів", які летять за геолокацією, за білоруськими точками.
Майже повна військова та політична залежність від Кремля. Білорусь дуже сильно втратила свій авторитет. Це була плата Лукашенка за те, що Путін підтримав його у 2020 році, допоміг залишитися при владі.
А.К.: Чи допомагає вам у роботі статус Нобелівського лауреата?
А.Б.: Звісно. Коли мене затримали у 2021 році, я думав, що моя громадська діяльність наближається до кінця. Треба зупинятися, тому що — роки, ось витримаю цей бій, а після цього, так би мовити, буду на пенсії мемуари писати. Але життя повернулося так, що у 2022 році я отримав Нобелівську премію, і це наклало додаткові зобов’язання.
З одного боку, премію було присуджено за те, що ми робили всі 30–40 років задля демократизації Білорусі, привертання уваги до ситуації з правами людини, роботи з білоруським суспільством.
Але, з іншого боку, її отримали, звичайно, всі ті сотні тисяч, мільйони білорусів, які виходили на акції з дуже простою вимогою: чесних виборів і демократичних змін.
Революція зазнала поразки, і ми не досягли своїх цілей — тих, які ставили перед собою, коли ще були молодими, коли нам було по 25, по 20 років. І тому, з огляду на цю відповідальність, я, звичайно, продовжую свою роботу.
Я вийшов із в’язниці, уже минуло дев’ять місяців, і зараз у Варшаві зареєстровано фонд Алеся Бєляцького. Я активно працюю на вищому міжнародному рівні як людина, яка говорить про проблеми Білорусі та всього нашого регіону Східної Європи, і взагалі всієї Європи.
Тому що становище тривожне, і, на жаль, ситуація з правами людини, з демократичними свободами в нашому регіоні за останні 10 років різко погіршилася. Я виступаю адвокатом демократичного суспільства і думаю, що моя активність допоможе вистояти в ці важкі часи.