Спеціальні потреби

Минає півстоліття з часу дослідження Маріанської западини


Маріанська западина в Тихому океані є найглибшим місцем світового океану. У 1960 році американській науковій експедиції вдалося спустися на дно цієї морської прірви. Пілотований вояж у батискафі «Трієст» здійснили швейцарець Жак Піккард і американець Дональд Волш. Сьогодні – 50 років пізніше – історична підводна капсула знаходиться у музеї військово-морських сил у Вашингтоні.

Для Дональда Волша, відставного офіцера ВМС США, експозиція музею військово-морських сил не лише свідчення славного минулого. Виставлений тут батискаф «Трієст» нагадує йому про підкорення морських глибин:

«Нашим завданням було керувати батискафом, а науковці у лабораторії планували проекти і вибирали апаратуру для проведення вимірів та відбору проб в океані».

П’ятдесят років тому Дональд Волш, тоді ще молодий лейтенант флоту, був другим капітаном «Трієста», коли капсула досягла рекордної глибини у Тихому океані – майже 11 тисяч метрів:

«Що може краще продемонструвати безпечність цього апарата, ніж повернення з найглибшого місця майже зовсім неушкодженим і в робочій формі».

Палуба, рейки і рубки «Трієсти» роблять батискаф схожим на підводний човен, який водночас є плавучим і гнучким. Волш розповідає:

«Фактично, це підводна повітряна кулька. Складається з двох частин: тут є кулька – довгий циліндричний об’єкт, який наповнений легшою від води рідиною –.авіаційним пальним, завдяки чому він втримується на воді. А під низом у вас кабіна для переляканих людей».

У кабіні достатньо місця для двох пілотів. У 1960 році разом з Волшем апаратом керував швейцарський науковець Жак Піккард – батько якого – Август Піккард сконструював батискаф. Перших дев’ять з половиною кілометрів занурення вони пройшли гладко, допоки, як згадує Волш, не почули приглушений вибух:

«Ми насторожилися, бо не знали що це. Єдине, що ми знали, що ми живі і апаратура в порядку».

Звук, що привернув увагу, як з’ясувалося пізніше, була тріщина в ілюмінаторі. На щастя пілотів, отвір не почав протікати, і «Трієст» успішно опустився на дно Маріанської западини. Першими непрошених гостей привітало сімейство камбали. Волш пригадує:

«Добре високоорганізовані морські хребетні. Це було важливо побачити».

Морська подорож в обидві сторони зайняла дещо більше восьми годин. Однак наслідки вояжу відкрили двері до появи багатьох технічних новинок. Волш каже:

«Все, що ми зробили, було зроблено вперше. І не тому, що ми були першопроходцями чи винахідниками. Але у буквальному сенсі, потреба у чомусь – мати винахідництва. Нам щось було необхідно, ми повинні були це винайти…»

У результаті занурення «Трієста» з’явилися вдосконалені моделі підводних світел, камер, двигунів, електричні системи.

Жодна людина не повернулася на дно морської прірви в Тихому океані. У 1995 році японці запустили дистанційно кероване судно. А торік непілотовану подорож батискафа повторив човен, розроблений Інститутом Вудса Гола. Волш вітає зусилля науковців, але водночас не приховує розчарування, що людству бракує технічних можливостей для дослідження таємниць океанських глибин.

Інше за темою

XS
SM
MD
LG