Північна Кенія бореться з голодом за допомогою західних донорів

Північно-східна Африка страждає від нищівних наслідків найгіршої за кілька десятків років посухи. Для фермерів падіння худоби, якій просто нема чого їсти та пити, означає втрату джерела існування.

Жителі селища Фунан-Кумбі у Північній Кенії не чекають, поки їх худоба помре. У рамках фінансованої Європейською комісією програми цю худобу забивають, після чого представники програми скуповують м'ясо за вищими ніж ринкові цінами та роздають найбільш потребуючим родинам у районі. Двадцять з тридцяти голів у господарстві Абдуба Ґуйо вже померли через посуху, сьогодні ж він продав дві кози.

«Я подумав, що розумніше їх продати, ніж втратити через посуху», – каже фермер.

Координатор програми Бенуа Коллін говорить, що фермери отримують гарні гроші за свою худобу.

«Відтак вони мають прибуток і можуть використати ці гроші, щоб привезти воду та купити харчі для своїх родин», – стверджує він.

У місцевості Кінісі за дві години від Фунан-Кумбі, де розташований спонсорований західними донорами диспансер, кількість дітей, які страждають від пов’язаних з недоїданням хвороб, вдвічі менша, ніж в інших районах, зачеплених голодом.

«Кожні три місяці ми лікуємо дітей від глистів. Ми даємо їм вітамін А, у випадках діареї вони приймають добавки з цинком. Ми також рекомендуємо, щоб матері годували немовлят виключно грудним молоком. Ми заохочуємо їх приймати мікроелементи, надаємо гігієнічні послуги. Це все допомагає якось тримати ситуацію під контролем», – говорить медбрат клініки Адан Саке.

У деяких районах Північної Кенії громади борються між собою за ресурси виживання. Старшина Фунан-Кумбі Доату Елеа каже, що за посередництвом представників гуманітарної організації, його громада змогла домовитись з громадою Ґабра щодо спільного використання пасовищ, води та інших ресурсів.

«Всі просто втомились від війн, вони приносять лише страждання. Хоча ми воюємо, у нас багато спільного з цією громадою: у нас є спільні шлюби, ми усі живемо у віддаленому районі, релігія у нас єдина», – говорить старшина.

Так громади, по яких вдарила посуха, навчились виживати. Сусіди діляться ресурсами, фермери виганяють худобу на сотні кілометрів на північ у пошуках пасовищ, а у випадках крайньої необхідності їжа роздається порціонно. Координатор однієї з гуманітарних організацій Сафія Абді каже, що найбільш успішними є ті проекти, де західні донори підтримують ті способи подолання посухи, які громади вже використовують роками.

«Так, одні організації надають медичну допомогу, інші – скуповують худобу, а відтак годують населення м’ясом. У них постійно є баки з водою. Так що така готовність до найгірших ситуацій – це великий плюс для громади», – стверджує Сафія Абді.

Будучи готовою до найгіршого, громада таки сподівається, що незабаром прийдуть дощі, а з ними і довгоочікуване полегшення.