Мистецтво і музика завойовують серця людей незалежно від їхньої національності, культури чи релігії.
Під час холодної війни, джаз був важливим інструментом культурної дипломатії Сполучених Штатів. Цей стиль музики допомагав США формувати образ демократії у світі. У рамках спонсорованої урядом програми так звані посли джазу гастролювали у різних країнах світу.
З 1950-их по 90-ті такі імениті зірки як Луї Армстронґ, Диззі Ґіллеспі, Бенні Ґудмен, Дюк Елінґтон та Дейв Брубек відвідали Радянський Союз та загалом понад 35 країн у Східній Європі, на Близькому Сході, в Азії та Африці. Їх музика не лише формувала серед слухачів перші уявлення про Сполучені Штати, але й зменшувала напруження холодної війни.
Віце-президент Міжнародного центру Меридіан Куртіс Сендберґ пояснює:
«У ці часи ніхто не подорожував, особливо якщо говорити про пересічних людей. Хто у 1956-му міг сісти в літак і полетіти в Бірму, чи Таїланд? Це було щось нечуване і екзотичне для більшості людей. Відтак посли джазу були дуже відомими і їх сприймали як музичних дипломатів Сполучених Штатів. Внесок, який вони зробили, досі має велике значення».
Сендберґ – куратор фотовиставки, яка ілюструє 22-річну діяльність послів джазу. Завдяки фінансуванню Державного департаменту США, за наступних три роки виставка побуває у багатьох країнах світу.
Сендберґ каже, що це були просто неймовірні музиканти. Їх не лякали, ані небезпека, ані хвороби. А це були важкі турне, іноді доводилось гастролювати по три місяці у досить виснажливих умовах. На його думку, вони - справжні герої.
Сьогодні місію послів джазу виконують музиканти, які поєднують різні музичні стилі – від класичного блюзу до модерного гіп-гопу. У рамках урядової програми, вони не лише відкривають для світу унікальність американської музики, але й сприяють кращому міжкультурному порозумінню.
Представники Державного департаменту кажуть, що культурна дипломатія відіграє важливу роль у сьогоднішніх міжнаціональних відносинах.
Культурна дипломатія, зазначають вони, допомагає налагодити зв’язок з іншими людьми. Мистецтво і музика переступають через релігійні, політичні і мовні бар’єри так, твердять вони, як ніщо інше.
Деякі історики зазначають, що культурна дипломатія має стати моделлю міжнародних відносин у світі на противагу війнам і триваючим конфліктам.
Популярність джазу, яка залишається такою ж як і півстоліття тому, приводить на сцену нові покоління, іноді у неймовірно ранньому віці. Джефрі Ґаланте виступає з п’яти років. У своїх дев’ять він наймолодший джазовий інструменталіст, який будь-коли грав у Центрі імені Кеннеді у Вашингтоні. Попри юний вік, Джефрі вже встиг зіграти з оркестром Дюка Елінґтона та виступити у Білому домі.
Отож, послам джазу нічого хвилюватися, бо їхню місію – поширення міжнаціонального взаєморозуміння через музику – є кому продовжувати.
