Подвійні трансплантанти можуть покращити життя діабетиків

Діабет вражає більше як 220 мільйонів людей у всьому світі. Найбільше випадків захворювання зафіксовано в Індії, Китаї та США. Діабет загрожує життю, але подвійна трансплантація органів може дати деяким діабетикам надію на життя.
О 5:30 ранку в операційній кімнаті Єврейської лікарні Барнс у Сент-Луїсі хірург Джейсон Веллен показує розрізаний живіт своєї пацієнтки та її нову підшлункову:
«Ось вена, з якої кров витікає, і ми це з’єднали. Бачите, отам шви?»

Блідоголубе простирадло накриває решту тіла пацієнтки і закриває її обличчя від лікаря. Її звати Тіфані Бухта і в неї діабет першого типу.

Перед операцією Бухта – адміністратор у місцевому центрі обслуговування – продовжувала працювати повний день навіть тоді, коли вона вже була на діалізі.

Хворобу в неї виявили, коли Тіфані було 15 років. Раніше відомий як юнацький діабет, перший тип формується тоді, коли імунна система організму включається сама по собі, руйнуючи таким чином клітини, які виробляють інсулін у підшлунковій. Близько 10% діабетиків страждають саме на цю форму захворювання.

Що саме спричиняє першу форму діабету, наразі невідомо. Та науковці вважають, що звинувачувати можна комбінацію генетичних та екологічних факторів.

Будучи підлітком, Бухта займалася спортом. Вона грала у баскетбол за свою школу. Та після того, як дівчина захворіла, життя стало важчим. Вона говорить:

«У мене з’явився строгіший розклад того, коли мені потрібно їсти і приймати мої ліки. Також потрібно було зважувати їжу, яку я вживала, та робити інші дивні речі», – каже Бухта. «Спочатку було важко звикнути, але зрештою таки довелося».

На відміну від діабетиків другого типу, котрі часто можуть контролювати перебіг їхньої хвороби за допомогою дієти, пігулок та вправ, хворі на перший тип щодня потребують інсулінових ін’єкцій. Ця хвороба може надзвичайно погано впливати на нирки. Бухта каже:

«Десь три чи чотири роки тому я дізналася, що мої нирки працюють лише на 45%. Я навіть не думала, що це станеться так швидко».

Усе сталося, коли їй було близько 30-ти. У жовтні минулого року нирки Бухти практично не функціонували. Тричі на тиждень вона повинна була відвідувати місцеву лікарню. І там вона проводила три з половиною години, будучи підключеною до апарату діалізу. Апарат відфільтровував продукти життєдіяльності з її крові, виконуючи функцію, яку вже не могли робити нирки.

Згодом Бухті запропонували можливість трасплантації. Причому, не лише нирок, а й підшлункової також.

«Якщо б хворому на перший тип діабету я тільки замінив нирку, за якийсь час діабет знову б атакував нирку, як це вже було раніше,» – каже лікар Веллен. «А якщо їм пересадити нирку і підшлункову від одного донора, то їхнє життя суттєво покращується, бо рівень цукру вже не піднімається та інсулін вже не потрібен. Також їхні нирки працюють довше».

У пані Бухти пересаджені пілшлункова та нирка прикріплені до кров’яних судин у нижній частині живота. Таким чином її «рідні» підшлункова і нирка все ще на своїх місцях. Її власна підшлункова ще виробляє травні ферменти, а нова підшлункова виробляє інсулін, потрібний жінці. Нова нирка Тіфані фільтруватиме її кров та вироблятиме сечу.

Багато хворих на діабет першого типу можуть уникнути ускладнень, контролюючи рівень глюкози, холестерин у їхій крові та кров’яного тиску. Та для тих, у кого вже проявилася ниркова недостатність, подвійна трансплантація підшлункової та нирки може врятувати життя.

«Якщо б вона не отримала свого трансплантанту, Тіфані мала б лише 30% надії на життя на наступні п’ять років» – підкреслює лікар.
З підшлунковою та ниркою від свого донора – 23-річної жертви автомобільної катастрофи – найімовірніше, що Бухта проживе довше.

«Ця операція повинна дати їй принаймні 85% на життя на наступні п’ять років,» каже Веллен. «Для того, хто переходить з 30% до 85% у цьому випадку – різниця велика.»

Замість інсуліну, Бухті тепер доведеться приймати ліки, які зупиняють імунну систему, щоб її організм прийняв нові органи. Ліки також зроблять організм жінки стійкішим до хвороб та інфекцій.

Усе це варте того у випадку Бухти. Вже за місяць після операції жінка дуже втішена, що вже не на діалізі.

«У мене з’явилося значно більше енергії,» – каже вона. «А ще я хвилювалася, що коли повернуся на роботу, то буду дуже стомлюватися, але цього не сталося».

І, як каже Бухта, дуже приємно знову отримати повноцінне життя.