Вашингтон - 9 серпня. Днями до американської столицi приїхав Сергiй Шолох, власник київської радіостанції Континент, зачиненої правоохоронними органами України у березні цього року. Пан Шолох отримав статус біженця у Сполучених Штатах, оскільки зумів довести, що в Україні його життю загрожує небезпека. Про його проблеми в Українi та нове життя у США з ним розмовляв Зореслав Байдюк.
ЗБ: Сергiю, Ви досить давно покинули Україну. Давайте, згадаємо, коли, чому i за яких обставин?
СШ: Виїхав я 28 лютого цього року автобусом на Варшаву. Чому? Довгий час, уже кiлька рокiв я переживав постiйний тиск. Погрози були телефонними, погрози були анонiмними. Передавали там люди менi погрози. Був там, наприклад, такий генерал Едуард Фере i генерал Калондович. Спочатку було передане менi «последнее китайское предупреждение». Що це означає, я не знаю. Ну, мабуть на їхнiй мовi це щось означає. Через кiлька мiсяцiв менi передали: ми тебе попереджали, ти не заткнувся, ну пустимо тебе по грузинському варiанту. Ну, тодi спрацьовувало що? Тодi я писав заяви, писав в пресу, писав вiдкритi листи Президенту, тобто надавав розголосу, i воно якось усе затихало. Останньої осенi знову почалася така потужна лiнiя тиску. Це уже була мiлiцiя, була Прокуратура. Дiстали трошки мене. Я написав листа Генеральному прокурору. Ну, як завжди, прийшли вiдписки, що перевiрили, нiчого не пiдтвердилося i таке iнше. I воно трошки припинилось, але коли вiдключили Свободу з мережi Довiра i зi мною зустрiлися представники Свободи, я вiдразу вирiшив, що я їх вiзьму. Чому? Тому що принципово я вважав, що вона має бути в ефiрi. Я знав, що це буде останньою краплею. Те, що готувалося зробити зi мною, це технологiя тої СДПУ(о). Вони намагаються вдихнути в старе тiло новий дух. Вони неодноразово це робили з iншими медiя. Фiзично мене мали взяти, показати мою перспективу там у тюрмi чи десь i запропонувати альтернативу – працювати на них. Для цього я був потрiбен фiзично. Крiм цього мене намагалися схопити у суботу ввечерi 21 лютого. Вдалося втекти. Потiм ця зустрiч iз Самбур i Воротнiк, де мене прямо попередили, що якщо я вiзьму Свободу, то буде кiнець менi i кiнець Континенту. Я їх чесно просто обдурив тому, що на той час, коли ми розмовляли, у мене уже був квиток в кишенi. Але я знав, що менi треба їх дурити, щоб у мене була змога виїхати. I коли я виїхав, вони зрозумiли, що я їх надурив. Їх це зачепило i в середу 3 березня вони знищили станцiю просто.
ЗБ: Протягом цього часу Ви переховувалися за кордоном?
СШ: Ну, важко це називати переховуванням. Я просто жив за кордоном, хоча доводилося мiняти квартири часто. Я i там за собою вiдчував слiжку.
ЗБ: Як Ви опинилися у Сполучених Штатах i чому саме Ви Сполученi Штати вибрали?
СШ: Ну, коли я попав в Польщу i трапилося те, що розгромили станцiю, я зрозумiв, що менi повертатися уже не можна буде i уже нiкуди, власне, повертатися. Мене попередили, що я доїду тiльки до кордону. До Києва я живим не доїду. В Америцi у мене дуже багато друзiв. В Америцi я був мабуть разiв 50. Я знаю Америку.
ЗБ: А у Вас якiсь плану починати щось?
СШ: Найголовнiше, що я буду робити, це – якось слово може таке не пiдходить – але лобiювати вiдновлення мовлення Континенту. Спочатку це має бути Iнтернет-проект. Коли стане можливо Iнтернет-проект вiдновляти, тодi я буду вести переговори i з Голосом Америки i з BBC i з iншими партнерами. I якщо вони погодяться, я хочу повторити усе, що там було. Щоб воно було готове до того моменту, коли з`явиться можливiсть випустити це в ФМ-ефiр.
ЗБ: Уявiмо собi, що влада в Українi змiниться пiсля президентських виборiв – СШ: Так, хочеться в це вiрити – ЗБ: i скажiмо, що президентом стане Вiктор Ющенко, який принаймнi говорить, що вiн буде пiдтримувати демократiю, свободу слова. У такому випадку, чи повернетеся Ви в Україну?
СШ: Персонально в Україну повернутися не зможу, доки не отримаю зелену карту. Це – юридична норма. Це не я придумував. Але я повернусь з Континентом. Я не потрiбний людям як Сергiй Шолох. Людям потрiбна iнформацiя, музика. I це повернеться.
ЗБ: Ви приїхали за статусом бiженця. Часто в українських громадян складається враження, що якщо Америка дає статус бiженця, то тут Вас чекають золотi гори, що Вас пiдтримають рiзнi служби, оскiльки з полiтичним забарвленням Ваша, скажiмо, втеча вiдбулася. Як це в реалi вiдбувається?
СШ: В реалi вiдбувається усе з точнiстю навпаки. Коли я сидiв в Польщi, до мене приїжджали друзi, журналiсти з України i казали: так Тебе ж тут фiнансують i так далi. Я кажу так. Фiнансують тим , що дружина продає меблi, дружина продає телевiзор, те, що дома є i пересилає менi грошi. О це – фiнансування. В Америцi я абсолютно не сподiваюся на якусь пiдтримку. Мене тут нiхто не чекав. Я просився сюди, щоб лишитись живим i продовжувати життя, а не Америка мене просила, полiтики якiсь. Як я буду заробляти, чи буду займатися тим, чим хочу, тобто проблемами свободи слова в Українi, побудовою громадянського суспiльства – те, що я знаю, те, що я можу найефективнiше робити, я буду щасливий, якщо це станеться. Якщо нi, я готовий до будь-чого.
