Біль Луганчанки у картинах. Юлія Гасьо, американсько-українська художниця, родом із Луганська, презентувала виставку “Мистецтво і війна, Донбас з 2014 до сучасності” у місті Фресно, Каліфорнії.
Ця виставка народилась з особистої трагічної історії Юліної родини, яка проживала у Луганську під час війни. Однак аби створити ці картини Юлії не лише треба було пережити особисту трагедію, а й змінити свій менталітет
«Над цією виставкою я працювала три з половиною роки, вона пов'язана з історією моєї родини, яка живе у Луганську», - розповідає художниця.
Юлія Гасьо розповідає - її українська не ідеальна, адже почала вчити мову рідної країни лише у 2014 році. Однак з того часу, принципово відмовляється говорити російською. Юля народилась і виросла у Луганську. Їй було 21, коли вона за студентською візою приїхала до США аби втілити свою мрію — стати художницею. У США вона закінчила магістратуру у сфері образотворчого мистецтва і стала викладачем у Каліфорнійському університеті в Лонг-біч, де і живе. Однак у 2014 сталось те, що змінило її творчий доробок назавжди.
«Я побачила, що пара журналістів, з якими я дружила дуже тісно, вони потрапили у полон до російських бойовиків, моя перша реакція була зателефонувати додому і спитати що коїться. Коли я зателефонувала татові, а він каже, я теж був у полоні.
Він, мій дядько, його двоюрідний брат — усі троє потрапили у полон», - каже Юлія.
Заради безпеки родини, яка залишилась в Луганську, Юля не може розповідати деталі полону її батька і дядька на камеру. А от мама виїхала з Луганська. Однак з того часу стала переселенкою і ще й досі не знайшла другого дому. Доля мами стала натхненням для першої картини Юлі з виставки «Мистецтво і війна».
Коли розпочалась війна, то я стала себе запитувати: «Якщо я народилась в Україні, чому я розмовляю російською? Чому мене хрестили в російськомовній церкві? Якщо я українка, якщо ми українці, то за кого ми голосуємо?»Юлія Гасьо
«Мама уже 6 років переселенка, то живе у хостелах то приїздить сюди. Саме валіза була тим символом, що вона збирає свої речі і уходить в невідомість».
Юля каже, її сім'я ніколи не була проукраїнською, адже в Луганську виховання було побудоване на радянській культурі. Та після війни, і після історії її родини жінка усвідомила, що вона українка і про це Юля не може розповідати без сліз.
«Переосмислила важким шляхом через війну. Ви знаєте, коли розпочалась війна, то я стала себе запитувати: «Якщо я народилась в Україні, чому я розмовляю російською? Чому мене хрестили в російськомовній церкві? Якщо я українка, якщо ми українці, то за кого ми голосуємо?» - зізнається Юлія.
З того часу вона зацікавилась символікою України, про яку в Луганську ніколи і не чула. Юля показує колекцію вишиванок, які, до речі, не лише збирає, а й одягає в університет.
Чекали весь час, що це закінчиться. На початку війни коли був Порошенко він казав, що це буде 2 тижні, що це все розв'яжеться швиденько; чекали, сподівались на блакитні каски (шоломи) НАТОЮлія Гасьо
У картинах використовує українські мотиви: рушники, намисто, вишиванки і поєднує з побутом, в якому виростала: радянські килими, старі телевізори, облізлі блакитні стіни. Однак головна ідея Юлі передати — що таке бути українкою сучасності – українкою, яка виросла на Донбасі. Свою виставку художниця називає і політичною, і особистою. Каже, не лише вона, але й багато луганчан мали надію, що Україна звільнить територію.
«Чекали весь час, що це закінчиться. На початку війни коли був Порошенко він казав, що це буде 2 тижні, що це все розв'яжеться швиденько; чекали, сподівались на блакитні каски (шоломи) НАТО».
Зараз Юля цю надію майже втратила. Каже, їй треба нарешті прийняти, що в Америку поїхала з рідного міста, в яке вже не зможе повернутись.
«До цього дня повністю… я розумію розумом, але я не розумію серцем. Я не розумію своїм серцем, що це дійсно небезпечно, я пам'ятаю Луганськ як місто в якому я народилась», - каже художниця.
Дивіться також: В Лос-Анжелесі поєднують реальний та віртуальний світи, щоб діти мали змогу продовжувати навчання. Відео
