Називати величезне нагромадження російської зброї та військових на Донбасі та на кордоні з Україною «ексалацією» – це евфемізм, пише Мелік Кайлан у Forbes.
«Насправді ми є свідками підготовки до неприхованої війни за грузинським протоколом: спочатку озброїти сепаратистів, потім надіслати російські війська під виглядом сепаратистів, розмішати та довести до кипіння, а тоді завоювати сповна», – пише автор.
Оглядач посилається на свою книжку, яку вони з Дуґласом Шейном закінчили писати після двох років роботи про Росію, Китай і нову «холодну війну», в якій вони попереджали, що «у них є план гри, а в нас – ні». Тепер усе, про що ми попереджали, відбувається у нас на очах, пише автор.
«Усе це було надзвичайно прогнозовано, якщо простежити за схемою. Це було легко побачити – але ніхто не схотів. Тепер цього неможливо не помічати. І все одно ми всі заворожені та безвольні перед змінним ритмом рухів Путіна, його майже неймовірним неприкритим лицемірством, його жорстокістю з кам’яним обличчям, поки він робить свої рухи. Ми відмовляємося усвідомлювати весь масштаб його стратегічного режисерування світових інцидентів», – пише Кайлан.
Ми всі заворожені та безвольні перед змінним ритмом рухів Путіна, його майже неймовірним неприкритим лицемірством...Мелік Кайлан
Частково це тому, що його поведінка нахабна та цинічна понад міру, а частково – тому, що Захід боїться спалаху нової світової війни. І в цьому й полягає розрахунок Путіна, пише автор. «Саме це й роблять імператори – вони все прораховують і йдуть уперед. Ми досі гадаємо, що імперії та імператори – це в минулому, десь у ХІХ столітті».
Однак імперії повертаються, пише автор: іранська імперія шиїтів, імперія Путіна, мрії «Ісламської держави» та марення Ердогана про халіфат... Поки Захід десять років загрузав у виснажливих ісламських війнах, Москва розширювала свій вплив. Якщо Путін і не був диригентом цих воєн, то, поза сумнівом, користався ними, пише Кайлан.
«Через свого союзника, Сирію, він подбав про те, щоб Ірак коштував нам трильйонів, а тим часом повстанці перетинали кордон. Він знав про втому від війни – це урок, якому ми навчили його колег-попередників в Афганістані. Тепер, коли ми знову виснажені, Путін зробить свої ходи», – пише аналітик.
Загроза «Ісламської держави» зіграла Путіну на руку, він користався нею і, можливо, навіть, спланував – для того, щоб завоювати Україну, пише оглядач.
Адміністрація Обами й надалі дає змогу Путінові втілювати в життя свою стратегію завоювання України, пише Том Роґан у статті «Чому Росія знову йде війною на Україну» в National Review. Як приклад, він наводить відповідь речника з питань національної безпеки Бена Роудса на останнє загострення ситуації Росією: «Поза сумнівом, ми бачимо тривожну цілеспрямованість президента Путіна на ситуацію в Україні, яка в перспективі потребуватиме відповіді міжнародної спільноти […] Не думаю, що ми однозначно хочемо докладати надмірних зусиль, щоб зробити Україну основною темою цих багатосторонніх зустрічей».
Поза сумнівом, ми бачимо тривожну цілеспрямованість президента Путіна на ситуацію в Україні, яка в перспективі потребуватиме відповіді міжнародної спільнотиТом Роґан
Ці слова, настільки вмисне двозначні та незацікавлені, не лише свідчать про ілюзії Обами у питаннях зовнішньої політики; вони ще й підливають олії у вогонь, який розпалює Путін, пише автор. Оскільки Америка не має політичної волі до накладення відчутних економічних санкцій, президента Росії ніщо не стримує.
«Замість того, щоб скористатися фіскальною вразливістю Путіна у світлі нижчих цін на нафту (ключове джерело доходів Росії), Обама дозволяє полковникові КДБ розпалювати безлад у всій Європі», – пише оглядач.
«У кожному разі, протягом наступних днів, коли докази дій Путіна стануть незаперечними, президент Обама повинен буде запровадити нові жорсткі санкції. Чи хто-небудь серйозно вірить, що сподівання на ЄС чи ООН що-небудь дадуть? І навпаки, якщо Білий дім вважає, що Америці мало що втрачати в Україні, давайте скажемо відверто: без відповідних дій, слова осуду – це ще гірше, аніж нічого», – підсумовує Кайлан.
Про роль Росії в розпалюванні конфліктів на Близькому Сході йдеться також в інтерв’ю на сайті CNN Ендрю Вілсона з Європейської ради з питань зовнішніх відносин під заголовком «Україна чи Росія: хто кліпне першим?».
Автор книжки «Українська криза: що це означає для Заходу» каже, що Путін постійно користується тими моментами, коли Захід страчає пильність. Так, у серпні-вересні, під час піку кризи в Іраку, Росія перекинула в Східну Україну багато військових і зброї. На саміті НАТО у вересні всі вирішили, що Україна – це не важливо, а у відповідь на промову президента Порошенка із закликами надати Україні зброю він отримав лише несмертоносні засоби на суму 53 млн. дол. США.
Те, що відбувається в Україні, має ключове значення також для того, що відбувається поза Україною.Ендрю Вілсон
І хоча «Ісламська держава», за словами автора, надзвичайно велика проблема, все ж Близький Схід не сусідує з Європою.
«Україна, з іншого боку, і дослівно, і метафорично є прикордонною смугою Європи. І всі методи Росії, серед яких її нинішні дії в Україні є лише найбільш очевидною частиною, – це не тільки виклик європейському порядку, а й загроза, яка небезпечно використовує багато наявних проблем всередині ЄС», – каже аналітик.
Для цього є низка причин, продовжує він. Росія ще не закінчила свою гру, навіть в Україні: Крим ізольовано, території на Донбасі, захоплені бойовиками, не мають історичного та економічного сенсу. Росія хоче, щоб Україна не відбулася як держава – тоді вона стане ще однією з неуспішних держав, що оточують ЄС. Усі сусіди Росії, друзі та вороги, занепокоєні можливим зазіханням Москви на їхню незалежність.
«Те, що відбувається в Україні, має ключове значення також для того, що відбувається поза Україною. Росія роками створювала проблеми для ЄС […] Росія не створювала антиєвропейські ліві та праві партії, чи націоналістичні рухи проти держав ЄС, чи постмодерністичний цинізм серед європейської молоді. Але її пропагандистські канали та інтернет-тролі все це заохочують. Гасло «Раша тудей» – «більше піддавай сумніву», а не «вір усьому, що ми кажемо про Росію». Їхня методика – поширювати сумніви, цинізм і теорії змови на Заході», – каже Вілсон.
Попереду – дуже тяжка зима. Якщо санкції не послаблять, за півроку Росії стане по-справжньому боляче. «Однак Україні стане боляче раніше, і ризик подальших криз та відновлення конфлікту дуже реальний», – підсумовує аналітик.
Дивіться також: Цивілізаційний кордон? - Експерти про стіну між Росією та Україною