Сполучені Штати - унікальна країна, побудована іммігрантами з усіх куточків світу. Разом з собою іноземці привозять свою культуру, традиції, навички та бажання досягти успіху на новій землі.
Ми приїхали з двома валізами до США. Трохи одягу. Більше нічогоемігрантка з Ірану
Ця історія про іммігрантів, які привезли з собою ножиці, які стали запорукою їх успішного бізнесу та інтеграції в американське суспільство.
«Ми приїхали з двома валізами до США. Трохи одягу. Більше нічого», - каже емігрантка з Ірану Парвін Джамалреза.
Серед привезених до Америки речей були і ножиці.
«Вони старовинні і дорогі нам. Ми привезли їх з Ірану. Мій чоловік придбав їх 40 років тому у людини, яка користувалася ними 60 років. Їм десь 100 років. І вони досі в доброму стані», - розповідає Парвін Джамалреза.
Ці ножиці стали у нагоді, коли Парвін з чоловіком прибули у містечко Шарлотсвіл 11 років тому.
«Коли ми прилетіли в Шарлотсвіл, ми нікого не знали. І тут хтось покликав нас. Ми дуже зраділи, що хтось знає наші імена», - розповідає вона.
Це мені рідне. Я знаю свою справуПарвін
Людина, яка їх покликала, представляла Комітет надання допомоги біженцям. За їх сприяння Парвін одразу ж знайшла роботу попри те, що не знала англійської. Каже, що насправді допомогло, так це знання кравецької справи.
«Це мені рідне. Я знаю свою справу. Це те, чим я займалася у себе на батьківщині 25 років. Я шила одяг. Мені це подобається і в мене до цього хист», каже Парвін.
Після двох років роботи в ательє подружжя відкрило власний бізнес. Чоловік Парвін працює зі шкіряними виробами, а жінка шиє одяг… на 150-річній швейній машинці.
«Ми купили її в Інтернеті, на Ebay. Поставили нашу ціну на аукціоні і виграли», каже Парвін.
На рекламу бізнесу вони особливо не витрачають. Кажуть, для них важливіше добре слово клієнтів.
«Я тут уперше. Мій друг, який прожив поруч ціле життя, дуже їх рекомендував. Я подумала, що послухаю його, оскільки він лишився задоволений усім що тут ремонтував. Мені сподобалося усе, що мені зробили», - каже їх клієнт Ґеті.
«Я рада тим, як йде бізнес, я для цього дуже важко працюю. Людям подобається наша робота і це приносить мені задоволення», - ділиться Парвін.
Чотири роки тому родина купила власний будинок, діти здобули вищу освіту і тепер працюють. Іншими словами – життям вони задоволені.
Парвін каже: «Люди тут неймовірно приязні, щирі і добрі. Я не почуваюся тут біженкою, ніколи. Я пишаюся тим, що мешкаю у цій громаді».
Дивіться також: Історія американського кінопродюсера українського походження у Голлівуді
