Права людини повинні забезпечуватися і на свободі, і у в’язниці. Кримінально-виконавча система, а по-новому – пенітенціарна система – одна із тих в Україні, яка потребує реформ.
Не тюрма, а виправна колонія, не зек, а засуджений, не камери, а кімнати. Ось з таких слів починається людське ставлення до кримінально-виконавчої системи в Україні. Гуманність до засуджених – один із пріоритетів швейцарсько-українського проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні».
Змінити підхід і ставлення до місць позбавлення волі координатори проекту планують по всій Україні. Поки що ж показують журналістам одну з установ, яка може слугувати моделлю для інших. Білоцерківська виправна колонія № 35 як маленька держава. Є і школа, і церква, і робота для усіх, хто тут мешкає. А очільники колонії міркують термінами бізнесу. Заступник начальника Білоцерківської виховної колонії Олександр Пешехонов зазначає:
«Зараз у нас є відділ маркетингу, і ми шукаємо, де б щось взяти, навіть і одноразові замовлення. Тим більше, у наш час конкуренція просто божевільна, перебити замовлення дуже важко».
Якщо ж робота не позбавить від похмурих думок, можна відвідати психолога, який відкритий як для в’язнів, так і для працівників колонії.
Для самих засуджених поки що великою проблемою залишається свобода та невизначеність, яка очікує по інший бік ґрат, каже засуджений Юрій:
«Коли виходиш за паркан, щоб отримати паспорта, це – така проблема. Із-за паспорта багато людей знову повертаються у в’язницю. Тому що, припустимо, я вийшов, поки я обійду всі інстанції, вони мене то туди, то туди посилають, паспорта не видають, а їсти за щось треба».
Втім, керівники українсько-швейцарського проекту сподіваються, що запозичення європейського досвіду допоможе не лише покращити ставлення до в’язнів у місцях позбавлення волі, але й сприятиме їх адаптації після закінчення терміну.
