Україна очікувала від саміту НАТО у Вільнюсі запрошення до Альянсу та затвердження безпекових гарантій. Запрошення до НАТО країна не отримала, водночас 12 липня країни G7 оголосили про «міжнародну структуру довгострокових заходів безпеки України». Це — перший документ, який символізує наявність «парасольки» у вигляді безпекових запевнень. Що це за система та як вона буде впроваджуватися Голосу Америки розповів Олександр Бевз, радник голови офісу Президента України та учасник робочої групи Київського безпекового договору, який став основою для Вільнюської декларації.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності.

Марія Ульяновська, Голос Америки: Олександре, вітаю. Розкажіть, будь ласка, як зміцнили безпеку України у Вільнюській декларації.

Олександр Бевз: Це доволі безпрецедентний для України і для міжнародного права документ, який визначає рамкові гарантії безпеки для України до моменту приєднання до НАТО. Прагнення стати членом альянсу закріплене в Конституції України, воно чітко артикульоване українською владою і ще раз повторене президентом на Вільнюському саміті. Ми розуміємо, що це питання часу. Але до моменту повноцінного членства в НАТО нам потрібні гарантії безпеки. Деталі цих гарантій будуть регулювані в двосторонніх документах між Україною та кожною країною-гарантом окремо.

М.У.: Власне я хочу звернутися до формулювання “гарантій” безпеки. У Вільнюському документі, немає формулювання “гарантії”. Там є “заходи” безпеки. Чи вони є суто декларативними, чи є якісь зобов'язання, які країни беруть на себе?

О.Б.: Це дуже тонка дипломатична, юридична і політична гра. І насправді неважливо, яке слово використовується — ми це розуміємо як структуру гарантій безпеки.

Для нас важливо, щоб за цими заходами, гарантіями, або діями стояли конкретні кроки, які союзники будуть робити, щоб зміцнити нашу оборону та безпеку. І конкретні заходи будуть визначатися в двосторонніх документах. Але ця рамка, ухвалена у Вільнюсі, важлива. Вона чітко артикулює, що безпека України — це складова національних інтересів та безпеки країн-гарантів. Це дуже важливий меседж. В ньому вкладена філософія цієї структури безпеки. Нас фактично вже розглядають як невід'ємну частину євроатлантичної сім'ї, і відповідно наша безпека є безпекою євроатлантичного регіону. І ще цей документ показує масштабність об'єднання світу навколо гарантування безпеки України.

М.У.: Які гарантії декларація пропонує Україні?

О.Б.: Мова йде про три ключові речі. Перша і основна — це надання Україні можливості повноцінно захищатися від будь-якої агресії і формування такої оборонної структури, щоб країна могла або попередити майбутній напад, або одразу дати відсіч агресору.

Поки ми не є членами НАТО, на нас не поширюється стаття 5 Вашингтонського договору про реагування на напад на одного, як на напад на всіх. Тому ми отримуємо той пул зброї, фінансової допомоги, обміну розвідданими, який дозволяє нам підготуватися та самостійно запобігти будь-якій агресії. Треба розуміти, що насправді всі ці півтора року підтримка союзників частково вже і є виконанням цього пункту. Інше питання, що Декларація пробудовує довгострокову підтримку і виходить далеко за межі того, що є наразі.

Друге, — і це найбільш чутливий пункт, навколо якого точиться дискусія щодо його розуміння, — це що робити, якщо проти України буде скоєна нова агресія. Передбачено, що країни вступають в “негайні консультації з Україною”. Це також було прописане і в Будапештському меморандумі, тому цей пункт викликає спірні дискусії. Але на відміну від Будапешта, тут одразу сказано, що це за консультації — щоб негайно надати Україні весь пакет підтримки і допомоги, необхідний, щоб дати відсіч агресії. Знову таки, деталі будуть врегульовані в двосторонніх угодах.

І третє. Треба розуміти, що складовою будь-якої гарантії безпеки є не тільки заходи військового чи економічного характеру. Країни-союзники чітко заявили, що складовою їхніх зобов'язань щодо безпеки для України є підтримка санкційного режиму, притягнення Росії до відповідальності, стягнення збитків. І це важливі заходи, тому що вони роблять війну економічно невигідною і показують, що будь-яка агресія інша в світі, вона приречена на такі самі наслідки.

М.У.: Чи правильно я розумію, що Україна буде покладатися більше на двосторонні угоди, які вона буде укладати з країнами в межах цієї декларації? І там вже будуть прописані конкретні кроки, на які країни готові піти, щоб захистити безпеку України?

О.Б.: І так, і ні. Дійсно, у Вільнюській декларації немає, наприклад, кількості літаків, які нададуть Україні, або суми, яку конкретна країна виділить для підтримки національного оборонного бюджету, чи певного обсягу інвестицій в національну економіку. І цього там не може бути, тому що це рамковий документ. Але там чітко визначено, і це також було предметом складних переговорів із союзниками, в яких напрямках мають укладатися двосторонні зобов'язання. І деталізувати ці напрямки було дуже важливо. Тому що могло бути одне загальне речення: “надати Україні необхідну підтримку для захисту себе”. А в цій декларації вдалося розписати, по яких саме напрямках має бути надана підтримка. Але, безумовно, глибина співпраці з різними країнами — різна. Це буде прописано у відповідних двосторонніх документах.

Також важливо, що там є формулювання «безстроково», щоб Україна дійсно мала необхідні гарантії на весь необхідний період. Фраза «стільки, скільки буде потрібно» — це віха в усіх заявах західних політиків, і її не треба знецінювати, тому що нарешті ця фраза звучить як безальтернативна.

До прикладу, «Єрусалимська декларація» 2022 року між Ізраїлем та США сформулювана подібними реченнями та зворотами. І ми бачимо, що американські союзники виконують свої зобов'язання перед державою Ізраїль вже багато десятиліть. Цей досвід частково враховувався нашими союзниками, коли узгоджувався текст Вільнюської декларації.

М.У.: Чи залежатиме підтримка країн у межах цих двосторонніх угод від зміни політичних еліт? Наприклад, якщо в Сполучених Штатах на наступних виборах виграє Дональд Трамп — за його першої каденції він виходив із різних міжнародних угод, частиною яких були Сполучені Штати. Де є гарантії, що при зміні влади у цих країнах, їхня підтримка не зміниться?

О.Б.: Я думаю, що таких гарантій не може дати ніхто. Одним із принципів міжнародного права є повага до своїх зобов'язань як держави, незалежно від зміни політичного циклу. А з іншого боку, кожна країна визначає свою волю і може вийти із міжнародних угод. Все, що ми можемо робити зараз, ми робимо з перспективою і розрахунком на те, що Україну підтримують в першу чергу не політики. Вони виражають волю свого народу. І підтримка України серед населення тих країн, які є очікуваними гарантами нашої безпеки, є безпрецедентно високою.

Водночас, кожна країна, членом якого безпекового альянсу вона б не була, повинна бути готова захищати себе, як індивідуальними, так і колективними заходами. У сучасному світі колективна безпека дає більше спокою і можливості покладатися на спільні сили. Але ми всі розуміємо, що головний гарант української безпеки — це Збройні Сили України. Тому покладатися на безпековий альянс можна, але все одно треба зберігати велику обороноздатність власної країни.

В цій декларації є не тільки зобов'язання союзників. Там є цілий абзац про очікування від України — це продовження реформ, рух в демократичному розвитку та спільний внесок в колективну безпеку. І велика кількість наших союзників чудово розуміють, що спроможність української армії, зрощена в процесі цієї війни, насправді може слугувати вже гарантією безпеки для них. Чомусь про членство України в НАТО, говорять так, наче Україна проситься і це односторонній рух. Однак, те що Україна може дати НАТО не набагато менше, ніж те, що НАТО може дати Україні. Тому що чисельні, підготовлені, розгорнуті збройні сили, оснащені сучасною технікою, синхронізовані з військами НАТО — це велика сила. І союзники це розуміють. Тому я думаю, що Україна буде в НАТО. Це питання часу.

М.У.: Наскільки гарантії, прописані у Київському безпековому договорі Єрмака-Расмуссена відображені у Вільнюській декларації?

О.Б.: В травні минулого року, на третій місяць війни, створили міжнародну робочу групу. Коли ми вже почали говорити про підготовку рамки гарантій безпеки для України, було багато скепсису. Kyiv Security Compact або Київський безпековий договір був набагато більш глибоким і ширшим, ніж підписана декларація. Це була концепція, на базі якої можна підготувати відповідний документ — і він дійсно був використаний за основу. Протягом багатьох місяців до Вільнюса відбувалися постійні консультації радників з національної безпеки України та країн-QUAD [Quad group of nations — ред.] — це Сполучені Штати, Велика Британія, Франція та Німеччина, а також з іншими союзниками, для узгодження формулювань і для пошуку тієї версії документа, який буде компромісним як для союзників, так і для України.

Мені здається, що ми вийшли на хороший для України компроміс. Були питання, в яких Україна зайняла жорстку принципову позицію. І врешті союзники це прийняли. Точно можу сказати, що ці переговори не були простими. І, єдине, чого дійсно бракує, — це очікування чіткого формулювання щодо запрошення до НАТО. Наразі гарантії безпеки — це місток до членства в безпековому альянсі.

М.У.: Однією із заявлених умов майбутнього запрошення України до НАТО є згода усіх членів альянсу. Чи можна припустити, що наступні місяці покажуть нам, які країни готові до цього, а які ні, залежно від того, хто буде укладати з Україною ці двосторонні угоди?

О.Б.: Скоріше це нам покаже політичний цикл в окремих країнах, а також, безумовно, події на полі бою. Найсильнішим гарантом безпеки України є Збройні сили України. І той успіх, який вони здобувають на полі бою, зокрема під час очікуваного контрнаступу, суттєво впливає на очікування країн-потенційних гарантів та на ту підтримку, яку вони будуть готові надавати. Не слід очікувати, що індивідуальні договори про гарантії безпеки будуть підписані з кожною країною НАТО. І в цьому немає великої потреби. Але ми вже бачимо рухи в цьому напрямку. Наприклад, країни Північної Європи оголосили про свою декларацію підтримки України, яку деякі трактують як де-факто приєднання до декларації G7. Вона сформулювана дещо коротше, але, по суті, також говорить про безвідкличну, безстрокову, всеосяжну готовність підтримувати Україну в її безпеці. І я думаю, що нам слід очікувати подібних заяв і рухів в цьому напрямку від інших союзників, однозначно.