Що бажають приховати українські політики?

Як живеться президенту Януковичу у резиденції “Межигір’я», яка зарплата у депутатів, хто такі й скільки отримують консультанти українських парламентарів - цю інформацію за останній час найактивніше намагалися отримати українські журналісти, але їх запити так і залишилися без відповіді. Тепер представники медійного сектору та громадських організацій склали список з 10 речей, які уряд активно намагається замовчати.

Навіть якщо закон змушує депутатів надавати громадськості ту чи іншу інформацію про свою роботи – вони просто вносять певні правки до законів, говорять журналісти.

«Попри те, що багато запитів було відправлено, журналісти так і не отримали відповідь на питання чому депутати звернулися до Конституційного суду, щоб не бути зобов’язаними декларувати свої доходи», - сказала журналістка програми "Вікна-Новини" на СТБ, учасниця руху "Стоп цензурі!" Наталія Соколенко.

Для того, щоб одержати відкриту інформацію журналістам часто доводиться звертатися із офіційним запитом до відповідних установ. Ті, у визначений законом термін повинні надати затребувані відповіді. Представники медіа відмічають, що інколи складно отримати навіть ту інформацію, яка може бути життєво необхідна громадянам, як, наприклад, генплани забудови міст.

«Це потрібно знати людям, та навіть щоб вирішити де жити, чи взагалі лишатися в країні, а може вони вирішать все забудувати реакторами», - сказала Соколенко.

Журналістські розслідування по-українськи

Найчастіше за подібною інформацією звертаються журналісти інтернет-ЗМІ, говорять експерти. Працівникам телебачення набагато складніше робити подібні розслідування, адже, скажімо, до резиденції президента Януковича з камерами і близько не підпускають. Також, у країні знайдуться хіба що один-два канали, які наважаться показати зроблений матеріал. Як результат - багато людей у регіонах, які не мають доступу до різних каналів інформації, можуть навіть не знати про те, що столичні журналісти взагалі піднімають такі питання, розповідають представники Інституту масової інформації.

«Якщо ми б були у нормальному світі, то ті журналістські розслідування, які ми робимо, про них не просто дізнавалися б люди, а ними займалася б генеральна прокуратура, а так ми сподіваємося, що колись всі ці документи стануть речовими доказами у якихось справах і це буде наш єдиний результат», - сказав Голосу Америки автор журналістських розслідувань Мустафа Найєм.

Журналісти розповідають, що державні установи інколи просто ігнорують інформаційні запити, в інших випадках - відписують щось далеке від питань, які ставили журналісти.

«Щомісяця є десятки справ з рішеннями позитивними в сторону особи, яка подавала запит та не могла отримати інформацію», - сказав Голосу Америки директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко. «Але є справи, в яких виграти майже неможливо – це ті, де є політична складова».

За словами медіа-юриста, отримати бажану інформацію навіть попри відмову в українському суді можна, якщо звернутися до Європейського суду. Утім, справа там може розглядатися близько чотирьох років.

Інформація про учасників виборів

Можливість громадськості отримати інформацію про політиків стає особливо важливою напередодні виборів, коли особисті рахунки та досягнення потенційних урядовців можуть стати більш промовистими, ніж обіцянки. Саме в цей період експерти прогнозують кілька типів викликів, з якими доведеться мати справу журналістам та представникам громадських організації.

«Найбільший ризик – це оприлюднення певної інформації про політика, яку за рішенням Конституційного суду можуть зарахувати до приватної, тому, відповідно до такого недолугого рішення, буде обмежуватися доступ громадськості до такої інформації», - сказав Голосу Америки керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба.

Окрім доходів, до такої особистої інформації можуть зараховуватися освіта політика та його дипломи. Утім, іншим викликом для журналістів буде питання, як балансувати між правдивою інформацією та можливістю донести її до громадськості. Адже навіть якщо працівник медіа дізнається про недоброчесність політика, порушення ним прав людини або причетність до скандалів, то питання стоятиме, як про це повідомити аудиторії.

«З одного боку, потрібно доносити цю інформацію до суспільства, щоб був зроблений правильний вибір підчас голосування, а з іншого боку, буде позиція редакції, каналів, де певна інформація буде заборонена, і це виклик журналістам – знайти баланс, як подавати суспільно-важливу інформацію з тим, щоб уникнути тиску згори», - сказав Голосу Америки директор Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран.

Зробити владу більш відкритою особливо під час виборів може хіба що громадський тиск, переконані експерти.