Вашингтонський Центр перспективних оборонних досліджень (C4ADS) опублікував звіт про співпрацю Росії та Китаю з виробництва зброї.
Згідно з новим звітом A Marriage of Convenience — "Шлюб за розрахунком", обидві країни отримують значну вигоду від цієї співпраці. Для Росії вона стала критично важливою після початку повномасштабного вторгнення в Україну та запровадження безпрецедентно масштабних і жорстких західних санкцій проти її оборонно-промислового комплексу.
Аллен Маггард (Allen Maggard), старший аналітик C4ADS, розповів журналістці Мовної служби Мандарин Голосу Америки Адріанні Чжан про основні напрями та диспропорції військово-технічної співпраці Москви й Пекіна.
Адріанна Чжан: У вашій доповіді співпрацю Росії та Китаю названо "асиметричною". Хто отримує від неї більше вигоди?
Аллен Маггард: Усе залежить від конкретних напрямів співпраці та часового горизонту. У короткостроковій перспективі значну вигоду отримує Росія: вона отримує не лише китайське обладнання, а й західну техніку, яка надходить через Китай. Росія також отримує доступ до виробничих ресурсів, які їй було б украй складно або надто дорого знайти деінде.
Наприклад, після 2022 року внаслідок запровадження санкцій та посилення експортних обмежень вартість європейських верстатів зросла. Купувати аналогічне обладнання китайського виробництва значно дешевше, хоча й тут можуть виникати певні труднощі. Отже, з погляду забезпечення російського оборонно-промислового комплексу Росія, безумовно, виграє.
Китайський оборонний сектор, своєю чергою, може отримувати від Росії дані про те, як китайська техніка поводиться в бою. Для Китаю це цінна інформація, яка дає змогу оцінити потенційну ефективність власного оборонно-промислового комплексу.
Однак у середньостроковій і довгостроковій перспективі, на мою думку, Китай виграє значно більше ніж Росія. Китай, звісно, не ідеальний, але порівняно з Росією він має потужну систему досліджень та інновацій, яка добре фінансується й ефективно координується. Російські науковці, які працюють в умовах обмеженого фінансування, хочуть налагодити співпрацю з китайськими колегами: отримати доступ до китайських грантів, а для підприємств російського оборонного сектору — до контрактів і фінансових ресурсів китайських партнерів в обмін на військово-технічну інформацію.
Встояти перед такими спокусами дуже складно. Завдяки цим зв’язкам Китай отримує значно кращі можливості для інтеграції російських ноу-хау у власну інноваційну оборонну екосистему, що допомагає йому розробляти нові види озброєнь.
Загалом, якщо розглядати довгострокову перспективу китайсько-російської військово-технічної співпраці, можна припустити, що Китай опиниться у вигіднішому становищі, а Росія, ймовірно, втратить частину своїх експортних ринків озброєнь.
А.Чж.: Що обмежує співпрацю Росії та Китаю у сфері обміну знаннями й технологіями? Де проходять "червоні лінії"?
А.М.: На це питання складно відповісти, спираючись виключно на інформацію з відкритих джерел. Повідомлялось про затримання російських науковців, яких звинувачували в передаванні КНР секретної військово-технічної інформації. Крім того, є дані про те, що Китай запроваджує обмеження на постачання до Росії обладнання подвійного призначення — наприклад, верстатів, — а також обмежує доступ до розробок певних мікрочипів.
Можна виокремити два типи обмежень. Перший пов’язаний із зовнішніми чинниками — санкціями. Пекін може обмежити передачу Росії певних технологій, через ризик введення санкцій проти китайських компаній, які відіграють ключову роль у реалізації національних програм. Іншими словами, Китай, найімовірніше, згортатиме співпрацю з Росією, якщо це загрожуватиме втіленню його амбіцій у сфері технологічного суверенітету.
Звісно, усе залежить від того, чи справді Вашингтон та його союзники введуть санкції й експортні обмеження щодо Китаю.
Друге можливе джерело обмежень пов’язане зі згаданими мною програмами, спрямованими на досягнення технологічного суверенітету. І Китай, і Росія прагнуть розвивати не лише оборонні, а й інші технології, причому з мінімальним залученням іноземних ресурсів і мінімальною залежністю від закордонних постачальників.
І Москва, і Пекін зацікавлені продавати свої технології за кордон. Досягти цього вони розраховують завдяки тим напрямам, у яких мають технологічну перевагу. Зрозуміло, що ніхто не хоче розкривати свої секрети сусідові і ризикувати постраждати в разі непередбачуваних кризових ситуацій. Думаю, що обидві країни не прагнуть ділитися інформацією про передові технології — чи то гіперзвукова зброя, чи то новітні види звичайних озброєнь.
Однак головний чинник, що обмежує партнерство - це небажання обох сторін ділитися всім. Особливо це стосується Росії: якщо вона передасть усі свої технології, то втратить важелі впливу в цих відносинах.
А.Чж.: Який приклад співпраці Росії та Китаю у сфері товарів подвійного призначення ви назвали б найбільш показовим?
А.М.: Мабуть, найпоширеніша форма такої взаємодії — імпорт Росією китайських товарів подвійного призначення для потреб російського оборонно-промислового комплексу. Однак є й інший примітний аспект: Росія вживає заходів для перенесення виробництва товарів подвійного призначення на територію Китаю.
Так, російський верстатобудівний завод "СтанкоМашСтрой" уклав угоду з індустріальним парком у провінції Шаньсі з виробництва верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК). Це найбільш високотехнологічне обладнання для металообробки, на яке поширюються різні режими експортного контролю. Замість того щоб долати бюрократичні перешкоди — закуповувати комплектувальні, ввозити їх до Росії, використовувати треті країни для обходу західних санкцій, — у "СтанкоМашСтрой", схоже, вирішили: "До біса все це! Чому просто не відкрити завод у Китаї, де санкції та питання експортних обмежень не стоять так гостро?"
Цей приклад надзвичайно важливий: якщо проєкт буде реалізовано, варто очікувати, що цим шляхом підуть й інші російські компанії.
Отже, підтримка Китаєм російського оборонно-промислового комплексу — явище не нове. Однак характер цієї підтримки змінюється. Китай не просто постачає до Росії технології подвійного призначення: Пекін дозволяє російським оборонним підприємствам відкривати виробництво на своїй території. Це дуже серйозний поворот , який значно ускладнює застосування санкцій проти таких компаній.
На особливу увагу в цій доповіді заслуговує випадок із російською компанією НВО "Сплав". З 2014 року до квітня 2022 року "Сплав" передав китайському оборонному конгломерату Norinco технічну документацію, яка, імовірно, стосувалася системи запуску безпілотників за допомогою реактивної артилерії. Схоже, у Norinco вивчили цю документацію та використали отримані знання для розроблення власних систем запуску роїв дронів. Тепер Norinco активно просуває ці системи на ринках Південно-Східної Азії.
Це наочний приклад того, як Китай використовує російські технології в інтересах власного оборонного сектору — на шкоду російському. Йдеться про технологію, якою Росія володіла десятиліттями, але яка не мала попиту серед російських військових. Зрештою "Сплав" вирішив вивести її на закордонні ринки, зокрема китайський. Це призвело до створення системи озброєння, яка, цілком імовірно, відіграватиме ключову роль у майбутніх конфліктах. У цій технологічній ніші Росія фактично поступилася своїми позиціями Китаю.
А.Чж.: У чому переваги цих проєктів для Росії? І наскільки критично важливим є це партнерство для підтримки воєнних дій Росії в Україні?
А.М.: Надання Китаєм технологій і товарів подвійного призначення приносить Росії величезну користь — як державі загалом, так і її оборонній промисловості та пов’язаним із нею постачальникам.
Розгляньмо, наприклад, деякі російські компанії, які гучно заявляють про успіхи в імпортозаміщенні, скажімо, компонентів для верстатів із ЧПК. Однак, якщо уважніше придивитися до цих компонентів і вивчити звіти компаній про імпорт, стає зрозуміло: по суті, вони збирають "російське" обладнання з китайських комплектуючих. Тобто йдеться не про імпортозаміщення, а про виробництво на території Росії з використанням китайських компонентів. Вигода для Росії тут цілком очевидна.
Якщо розглянути діяльність окремих російських науковців або університетів, можна побачити, що вони також отримують користь від співпраці з Китаєм — наприклад, гранти на свої дослідження. Фінансування надходить у межах партнерських зв’язків із китайськими колегами. Отже, такі контакти зумовлені не лише спільним неприйняттям світового порядку, очолюваного США.
Для російських організацій це спосіб продовжувати діяльність в умовах, коли повноцінна співпраця із західними партнерами стала неможливою.
Китай залишається для них чи не єдиним доступним напрямом. Безумовно, вони отримують певну вигоду від такого партнерства. Однак я не впевнений, що вони прагнули б настільки тісних зв’язків із Китаєм, якби мали можливість співпрацювати з науковими установами Європи чи США.