На інтерв'ю Владислав Гераскевич прийшов замість обіду. У Вашингтон він приїхав для участі у Ukraine Action Summit і має надщільний графік зустрічей із американськими сенаторами, ефірів на американських каналах і виступів перед українськими активістами.
Після нашої розмови за планом - швидкий обід. "Сподіваюсь, бо ми ще не снідали", - усміхається він і жартує, що замість їжі обійдеться просто водою, яку я йому простягаю.
27-річна зірка українського і світового скелетону - 4 місце на чемпіонаті світу у 2025 - опинився на перших шпальтах міжнародної преси після дискваліфікації із Зимової Олімпіади-2026 за шолом, присвячений пам'яті загиблих внаслідок російської війни українських спортсменів. Це рішення він і досі намагається оскаржити через суд.
Високий, привітний, із вільною розмовною англійською, Гераскевич завдяки своїй непохитній позиції не відмовитись від шолома - навіть ціною втрати можливості поборотись за медаль на Олімпіаді - здійнявся на рівень шаблістки Ольги Харлан, легкоатлетки Ярослави Магучіх, боксера Олександра Усика - і став ще одним обличчям українського спорту та українського спротиву агресії РФ.
Фізик за освітою, на питання Гераскевич відповідає так, наче розв'язує задачу: розбиває на пункти, тези - підкріплює аргументами. Уважно слухає і відповідає на кожне запитання, легко переключається між темами розмови.
Він визнає, що займається не найпопулярнішим видом спорту, однак палко закликає українців дивитись будь-які змаганнями за участі українських атлетів і також пробувати різні види спорту самим, щоб зрозуміти, наскільки важко вийти на професійний рівень.
Гераскевич охоче використовує свою медійність за кордоном, щоб нагадувати іноземцям про війну РФ в Україні і щоб працювати над тим, аби на Олімпіаді-2028 у Лос-Анджелесі не здійнялись російські прапори. Вдома - розвиває молодіжний спорт і сам готується до наступних змагань.
Як він проводить у міжсезоння, навіщо розвиває свій власний бренд у соцмережах, за якими видами спорту стежить як глядач, а також що слухає на своєму вініловому програвачі - читайте далі.
Інтерв'ю було записано 15 вересня й відредаговане для ясності й плинності.
Марія Прус, Голос Америки: Владе, ти в Америці не вперше, але у Вашингтоні - вперше, правильно? Які враження?
Владислав Гераскевич, скелетоніст, олімпієць: Багато вражень. Мені тут дуже подобається. Дуже подобається, що тут чисто. Подобається архітектура. Подобається, що тут зібралося багато людей, які захищають Україну. Як громадські організації, як люди, які адвокатують для України, як благодійні фонди, які допомагають ветеранам, які допомагають дітям. Які говорять повернення дітей. Багато людей, які не є українцями, але вони допомагають Україні, свідомо - відвідавши Україну, відчувши, що відбувається в Україні. І дуже прикольне атмосфера.
Було вже багато зустрічей різноманітних і в посольствах, і з законодавцями. Дуже подобається, що люди живуть і розуміють біль України.
М.П.: І ти на Україну спеціально приїхав чи поєднав якісь речі? Розкажи, як ти сюди приїхав сюди і з якою метою тут?
В.Г.: Мене запросили взяти участь в Ukraine Action Summit. Я вже доєднався на ту частину саміту, куди мене запрошували. І інший напрямок роботи, наш спільний проєкт із Razom for Ukraine - це адвокація саме про відсторонення (російських) спортсменів. Це дуже важлива тема, яка дуже часто залишається поза кадром саме дипломатичної роботи.
Спорт відіграє важливу роль у політиці
Багато людей стверджують, що спорт поза політикою. І ми намагаємося зараз в цю поїздку показати і розказати, що це не так. Спорт відіграє важливу роль у політиці. І також Росія дуже активно використовує спорт вже роками в своїй політиці, у своїй пропаганді. Навіть буквально цими днями ми побачили локальну суперзірку, Овєчкіна, хокеїста, який буквально бере участь у кампанії "Единой России", путінської партії. І для нас важливо висвітлювати це показувати, як Росія саме використовує спорт, щоб не говорити загальними фразами, а говорити фактами.
У нас вже планується ряд зустрічей і ми вже провели ряд зустрічей. Ми адвокатуємо за те, що російські спортсмени не мають бути допущені на Олімпійські ігри 2028 року, які пройдуть тут, в Америці, в Лос-Анджелесі. Це величезний медійний майданчик, який Росія обов'язково використає у своїй пропаганді, якщо вони будуть туди допущені зі своїми прапорами та зі своїм гімном.
М.П.: Так, я якраз хотіла про Овєчкіна поговорити і про Олімпіаду. Спершу про Овєчкіна. Це велика зірка тут, у Вашингтоні. Американці носять футболки з його прізвищем постійно, навіть не перед грою. Просто так. Це ікона спорту тут. Як їм пояснити, чому це не окей? Чому це неправильно підтримувати спортсменів, які не мають такої гідної, справедливої позиції?
В.Г.: Я гадаю, що саме тут нам допоможе мова фактів. Все одно в нього будуть багато прихильників, які, незалежно від будь яких факторів, будуть його підтримувати. Але навіть за ці дні вже було видно цей великий зсув у соцмережах, була дуже велика критика на нього. Ці дописи збирають просто мільйони охоплення. І люди справді критикують. Я читав величезну кількість дописів, де люди пишуть буквально, що "я фанат Овечкіна як спортсмена, але до цього моменту - я був (фанатом)". Почали закликати, наприклад, канадці, що його не варто взагалі впускати в Канаду тепер, тому що він пропагує і підтримує вбивство, він підтримує партію, яка вбиває, яка чинить зараз геноцид.
маємо говорити мовою фактів
Саме тому ми говоримо, маємо говорити мовою фактів. Звичайно, факти були. Раніше він був головою Putin's Team ще з 2018 року, був залучений в різноманітні організації, проекти в Росії. Але все одно зараз, можна сказати, він був залучений вже конкретно, тому що це відбулося зараз, після початку повномасштабного вторгнення, це відбулося на дуже велику, широку аудиторію.
Тому саме для нас ціль - це доносити мовою фактів і говорити про це. Я гадаю, що люди можуть свідомо зробити свій вибір. Чи хочуть вони підтримувати людину, яка підтримує вбивство, чи вони хочуть відмовитися від цього?
М.П.: Як ти думаєш, для чого це йому, якщо він тут живе. Він побудував своє життя, свою кар'єру тут, в Америці. Тобто не можна навіть говорити про те, що він чогось боїться, уникає репресій, хоче державної підтримки, уникає кенселінгу в Росії. Або так само білоруська тенісистка Аріна Соболенко, яка не засуджує білоруський режим. Тобто це люди, це люди, які мають своє ім'я у спорті, і їхні досягнення ніхто не забере. Якщо б вони зайняли рішучу позицію засудження агресії.
В.Г.: Мені, звичайно, зі сторони українця, дуже важко аналізувати якісь мотиви, тому що для мене все досить зрозуміло, так як ця пропаганда, вона вбиває нас, українців, вона збільшує масштаб війни, і ми буквально кожен день платимо життями за те, що ця пропаганда поширюється. І для мене знайти мотив, чому вони це роблять, звичайно, важко, тому що ми всі, як люди, керуємося якимись загальними принципами людяності. І звичайно, людяності в тому, що підтримувати вбивства нас, українців, немає.
Можливо, є якісь фінансові зв'язки, можливо, якісь свої інтереси персональні. Я не дуже вірю в цю історію про те, що їх родини під тиском чи щось таке. Тому що вони, як ви сказали, вони живуть за кордоном, живуть не в Росії, і це вже більше схоже на якісь конспірологічні теорії. Я в це не дуже вірю. Напевно, це те, в якому середовищі не були вирощені.
люди, вже будучи давним-давно не в Росії, виїхавши, не живучи там, вони досі вірять в це. Вони вірять в Путіна, в його якусь місію в цьому світі
Це також приклад, як працює пропаганда в Росії, наскільки вона сильно працює в Росії, що люди, вже будучи давним-давно не в Росії, виїхавши, не живучи там, вони досі вірять в це. Вони вірять в Путіна, в його якусь місію в цьому світі. І це також одна з причин, чому ми маємо більше говорити про викрадених українських дітей, над якими зараз ту саму роботу проводять в Росії або на окупованих територіях.
М.П.: Повертаючись до Олімпіади. Останнє рішення Міжнародного олімпійського комітету свідчить про те, що, можливо, росіянам дадуть доступ до Олімпіади під власними прапорами. А чи є ще шанси, як ти відчуваєш, на ці рішення вплинути щодо недопущення росіян чи їхнього виступу під нейтральними прапорами, чи вже процес запущений?
В.Г.: Ми маємо заключне рішення МОК, яке відкликало рекомендації щодо відсторонення російських спортсменів. Для нас це, звичайно, не було шоком, тому що це вже системна робота. Ми бачили багато знаків, що так саме буде. На жаль, зараз у керівництві МОК ми маємо людину з авторитарного режиму, з режиму Зімбабве. Це пані (Крісті) Ковентрі, яка працювала з Мугабе (Роберт Мугабе керував Зімбабве у 1980-2017 - ред.) дуже тісно.
І теж, до речі, цікавий факт, що саме люди з авторитарних режимів, і саме ті люди, які були на стороні авторитарного режиму, вони більше всього розказують про нейтральність спорту, про те, що спорт поза політикою. Це говорять російські спортсмени, які підтримують вбивства українців. Це розказують спортсмени, які залучені в такі ініціативи, як "Юнармія", які працюють з викладеними українськими дітьми. Вони розказують, що спорт ні в чому не винен.
ми зараз починаємо роботу над візовими заборонами для російських спортсменів
Так само і пані Ковентрі розповідає, що спорт поза політикою, коли вона також довгий час була на стороні Мугабе, на стороні режиму Мугабе, в той час як у її співгромадян права людини порушувалися, вони були репресовані. Ті люди, які не отримують вигоди від авторитарного режиму розказують про нейтральність спорту.
На жаль, цей зсув ми бачили вже дуже давно, і ми бачимо зараз вже результати цього зсуву. Вже рекомендації відкликано і, на мою думку, дуже буде важко вплинути на це внутрішнє рішення МОК як громадської організації.
Саме тому ми зараз починаємо роботу над візовими заборонами для російських спортсменів, тому що це реальний шанс змінити цю ситуацію. Прикладом буде Латвія. Це Кубок світу з санного спорту, коли просто буквально російські спортсмени не були допущені, тому що вони не змогли отримати візу і вони не змогли виїхати на територію країни.
Все ж таки спорт не існує в якійсь окремій бульбашці. Змагання проводяться в конкретних країнах, конкретних містах. Якщо спортсмени не можуть туди доїхати, вони не можуть брати участь в цих змаганнях. Саме це і є ціллю для нас на Олімпійських 2028 року, щоб російські спортсмени, які підтримують війну, просто не могли просто в'їхати на територію Америки і взяти участь в Олімпійських іграх.
Тому шанси є. І саме тому ми зараз тут. Саме тому ми зараз про це говоримо.
М.П.: Чи важко лобіювати зараз за Україну? Чи важко говорити про неучасть російських спортсменів зараз? Ти вже говорив про це в різних інтерв'ю про оцю втому - чи це втома скоріше від України як такої чи це втома від теми війни? Тобто чи є якісь інші аргументи, які ти можеш використовувати?
В.Г.: Точно є і навіть існує цей термін - war fatigue (втома від війни). І це проблема, тому що війна з цим не закінчується.
України точно стало набагато менше в новинах. Саме тому зараз дуже цінно знаходити ті буквально будь-які можливості говорити про Україну.
Наразі масштаб війни збільшується. Водночас увага до України зменшується за кордоном, і саме тому створюється ілюзія, що нібито все налагоджується. Хоча це не так.
увага до України зменшується за кордоном, і саме тому створюється ілюзія, що нібито все налагоджується
Проблема явна і багатогранна. І одна з граней - це питання того, як висвітлюється війна, все трагічне висвітлюється через якусь статистику, і дуже важко відчути якусь близькість до цифр. Просто до статистики треба говорити історіями, треба розкласти цю історію.
Саме тому, я вважаю, також і ситуація з шоломом, коли я був дискваліфікований, вона стала дуже близькою до глядача, буквально в будь-якому куточку світу, тому що вона стала більш зрозумілою, більш людською. І ми говорили не про ті тисячі людей, які гинуть щодня. Ми говорили про спортсменів, але саме через ці історії люди більше змогли відчути, що взагалі зараз переживає Україна.
Інше питання - це культурна близькість. І це насправді також велика проблема, тому що тобі шкода людей, але ти не відчуваєш їх. Багато людей за кордоном не відчувається культурної близькості з Україною. І мені дуже прикро, що багато людей не розуміють нашу історію, не знають нашої історії, не знають нашої культури.
Хоча Україна це країна з величезною історією, у нас є велика кількість просто унікальних речей. Це і вишиванки, це наші пісні, це наша культура, це наші художники, це наші поети. І дуже хотілося б, щоб загалом закордон більше дізнавався про нашу країну. Не тільки про країну, яка зараз у війні, а про країну, яка має величезну історію і має таких чудових людей.
Тому багато роботи. І насправді нам треба шукати можливості, як ми можемо краще і ефективніше говорити про Україну і розказувати про те, чим живе наша країна.
М.П.: У тебе дуже чітка громадянська позиція. Не всі спортсмени такого рівня мають чітко розставлені пріоритети. В чому проблема? Чому так сталося? Чому деякі спортсмени вирішують на не перший рік війни змінити громадянство, виступати за іншу країну?
Деякі спортсмени живуть в якійсь бульбашці і досі
В.Г.: Це гарне питання. Кожен спортсмен це окрема людина. Кожен спортсмен виховується в якомусь своєму середовищі, формується. І комусь щастить більше, якщо можна так сказати, комусь менше. Хтось формується історичними подіями, хтось має коло спілкування, як я, яке мені пощастило мати. Це активісти, це громадські активісти, це благодійні фонди, це військові, це люди, які зараз захищають нашу країну всіма можливими методами. І це історичні події, це Євромайдан, на якому я також в своєму дитинстві брав участь, коли ще був дитиною.
Це зустрічі з ветеранами, які потім брали участь у наших видах спорту, як парабобслей - це був Микола Левкун. І це все мене формувало, і я не можу по-іншому. Я не уявляю, як я зараз можу себе поводити по-іншому, тому що країна перебуває у вогні. Україна перебуває у війні і стояти осторонь, і не брати в цьому якоїсь участі, робити вигляд, що це ніби тебе не стосується, - для мене це було б критично неправильно.
на жаль, ми бачимо ці ситуації, коли спортсмени змінюють громадянство або просто стоять осторонь і намагаються робити вигляд, що ніби це їх не стосується
Деякі спортсмени живуть в якійсь бульбашці і досі. Це велика проблема в українському спорті. У нас досі в українському спорті є дуже багато людей, які буквально стоять осторонь від України. Є навіть Сергій Бубка, який торгує з окупантами, платить податки в Росії. За ті податки потім летять ракети, але при цьому в нього величезна кількість людей прихильників в українському спорті, які кажуть: "Ну він же хороша людина, він же чудовий спортсмен". Ніхто цього не забирає, але спорт і досягнення спортивні не дають ніякої індульгенції.
Першочергово ви - громадяни своєї країни. Ви маєте робити свій внесок зараз в ці події, які відбуваються. Ви не маєте стояти осторонь, ви маєте робити щось, щоб допомагати нашій країні. І, на жаль, не всі це розуміють. І саме тому, на жаль, ми бачимо ці ситуації, коли спортсмени змінюють громадянство або просто стоять осторонь і намагаються робити вигляд, що ніби це їх не стосується.
Я це сильно засуджую, і я закликаю всіх долучатися і робити щось корисне для країни зараз. Тому що потреб настільки багато, що точно можна вибрати щось таке, за що можна взятися і чимось допомогти. Тому що це і жертви війни серед дітей, це ветерани, це спортсмени в полоні, це просто допомога громадам, які вимушено переселені особи, це допомога біженцям українським. Буквально можна знайти величезну кількість напрямків, які навіть не стосуються напряму до лінії фронту, де саме йде війна, якщо хтось не хоче мати щось спільне саме з воєнними діями. Але є багато сфер, де зараз Україна потребує допомоги саме через війну. І зробити хоча б свій невеличкий внесок - я не бачу в цьому нічого поганого, і це дуже людське і дуже потрібне.
М.П.: Продовжуючи тему цього цієї позиції, якої не вистачає, можливо, деяким атлетам українським. В тих умовах, в яких зараз український спорт і українська держава, як ти бачиш вирішення цієї проблеми?
В.Г.: Я гадаю, що все одно в першу чергу ми можемо точно зазначити, що проблема вирішується і зараз. Все одно, як би там не було. Якщо порівнювати це з 10 років тому чи 8 років тому, навіть з початком повномасштабного вторгнення 2022 року, - набагато більше спортсменів українських почали говорити, започаткували якісь ініціативи. Коли ми говоримо, що багато спортсменів не долучаються, треба зазначити, що багато спортсменів долучаються і багато спортсменів беруть цю відповідальність, вони залучені в різноманітні ініціативи. Це і тенісисти, і футболісти, і вони є амбасадорами платформ, таких як United24 чи Bring Kids Back. Є спортсмени, які започаткували свої благодійні фонди, є спортсмени, які служать на передових. І все ж таки треба зазначити, що цей зсув відбувається в українському спорті. Український спорт точно став набагато свідомішим і набагато більше "в контексті".
Якщо ми говоримо про те, як ще долучити, я думаю, що просто треба започатковувати ініціативи, запрошувати і проводити цю роботу. Говорити про це, проводити якісь тренінги, пояснювати взагалі, що відбувається, як можна долучитися. Тому що досі бачив велику кількість спортсменів, з якими я спілкуюся і які просто не знають, як вони можуть долучитися, яким чином це краще зробити. З цим також є проблема, треба більше до цих спортсменів треба робити reach out і буде ситуація далі покращуватися.
М.П.: Ти раніше згадував про те, що не такий високий попит суспільства на спорт в Україні. Хоч таким чином виростає молоде покоління, наступні наступні покоління спортсменів українських. Зараз, в умовах, коли немає цих можливостей тренуватись, багато спортивних об'єктів стають ціллю атак, - що ще може бути рішенням?
В.Г.: Так, величезна кількість проблем зараз в Україні, в спортивному світі, тому що спорт в Україні також не існує поза політикою. Спортивні об'єкти руйнуються, українські спортсмени гинуть на війні. На шоу не було зображення 22 спортсменів. Зараз загалом за час повномасштабної війни загинуло більше 200 спортсменів, українських спортсменів і тренерів. Це величезна кількість людей, і це величезна втрата для нашої країни і для української спортивної спільноти.
Зараз величезна кількість біженців, величезна кількість гуртків, які більше не функціонують. І це дуже системна велика проблема. Звичайно, зараз ситуація з тривогами в Україні, коли постійні атаки щоденні, - це також не покращує ситуацію, тому що буквально люди не ходять на уроки фізкультури, і вони віддаляються від спорту, вони не мають ніякої активності щодня.
Треба більше показувати український спорт. Зараз я бачу, що для багатьох людей це таке полегшення, люди просто відпочивають або радіють трошки. Фактор об'єднання створюється саме навколо спортивних подій, коли українські спортсмени займають якісь хороші місця або показують хороші результати. Навіть я бачив деякі об'єднання, коли українські спортсмени показують гарні результати і коли їх разом всі спільно критикують, це також все ж таки об'єднує наше суспільство з якоюсь однією метою.
Треба показувати український спорт. Його дуже мало зараз на телебаченні, і це також велика проблема. І це теж почалося до повномасштабного вторгнення. В багатьох каналах українських відсутня навіть спортивна редакція. Тобто навіть немає українських новин, не те що говорити про трансляцію спортивних подій.
У нас є такі зірки спорту, як Харлан, і я думаю, що дуже мало людей бачило загалом змагання колись із фехтування, і ще менше людей бачило їх поза Олімпійськими іграми, а в них також є Гран-прі, чемпіонати різні. І дуже людей мало бачити ці змагання, вони не розуміють, про що цей вид спорту, не знають правил.
І іноді це трошки прикро, тому що це дуже цікаві види спорту і український спорт загалом дуже цікавий. У нас він дуже різноманітний. У нас є зимові види спорту, є різні види спорту, їх величезна кількість. Можна точно знайти щось, що подобається саме вам. Хотілося б більше бачити українського спорту на телебаченні.
Також це доступність спорту. Багато зараз розмов в Україні і про біженців, про те, що дуже багато людей виїжджає і дуже важко їх повернути в Україну. І однією з причин виїзду є також відсутність доступності спорту, тому що спорт не є доступним, немає місць, де можна займатися спортом. І багато молоді виїжджає, тому що в пошуках просто можливостей для того, щоб продовжити свою спортивну кар'єру.
І це також здається нелогічним витрачати зараз якісь гроші на будівництво якоїсь інфраструктури. Але над цим треба задумуватися, тому що це може повернути багато українських людей саме з-за кордону в Україну.
Причин і інструментів, як покращити спорт, звичайно, дуже багато, і можна говорити про збільшення фінансування, але це також треба говорити про можливості країни зараз. І, звичайно, ми всі розуміємо, що головний фокус - це війна. Це зараз постачання і заробітних плат військовим, постачання озброєння нашим військовим, закупівля. І це буде, звичайно, найбільша і найважливіша стаття витрат. Треба, я вважаю, більше концентруватися на кооперації в спортивному світі.
Всі багато дуже говорять про те, що спорт може об'єднувати. І на нашому прикладі я можу сказати, що так, спорт може об'єднувати. Треба вишукувати ті ініціативи з нашими партнерами і запроваджувати кооперації. У нас були приклади успішних кооперацій у 2022 році, їх було велика кількість. Зараз, коли увага до країни трошки зменшується, не трошки, а сильно зменшується, і кооперацій стає набагато менше. Але попри це треба знаходити ці можливості і, можливо, десь знаходити додаткове фінансування саме зі спортивних організацій з-за кордону, щоб ми могли забезпечити нові умови і покращені умови для українських спортсменів.
Але, звичайно, ми не зможемо вирішити цю проблему. Вся проблема це війна. І саме з вирішенням і закінченням війни у нас буде можливість сильно покращити спортивної ситуацію в Україні.
М.П.: Якщо ти кажеш про співпрацю, то вашій "сім'ї" скелетоністів, бо напевно, це не така велика кількість людей у світі, які на такому рівні змагаються, - чи відчуваєш ти, що все ж таки спортсмени з інших країн підтримують якимось чином? Тобто ти казав, що ти очікував більшого, більш рішучої позиції від спортсменів на Олімпіаді, але чи загалом ти відчуваєш, що все одно тебе, як українця, підтримують? Яким чином це виражається?
В.Г.: У 2022 му році ми почали вводити благодійні тренування для дітей на окупованих територіях. І саме з цих тренувань у нас з'явилася ця команда, яку ми маємо зараз. Це ті діти, які постраждали від війни і ті перші роки їх занять скелетоном - саме завдяки нашим партнерській співпраці з закордонними благодійними фондами, які саме концентруються на спорті це ATLAS Ukraine, німецька організація, це австрійська OlympiaWorld, вони відповідають за об'єкти, на яких ми тренуємося. І в 22-му році ми отримали величезну кількість допомоги саме для того, щоб ці діти могли займатися з скелетоном, це також поширюється на 2023 рік, і наші спортсмени мали змогу отримати якісні умови тренувань за дуже зниженими цінами в Австрії. Вони мали змогу отримувати тренування в Кореї, там, де проходили на той момент Юнацькі Олімпійські ігри 2024 року. Це також. Ми отримали гроші, щоб від ATLAS Ukraine, від німецької організації, щоб наші діти мали змогу почати свою кар'єру в скелетоні. Тому ця конкретна допомога,яку отримував наш маленький вид спорту, далеко не самий популярний в світі.
І я точно можу сказати, що ця кооперація в спорті можлива і вона може бути дуже ефективною. Я дуже вдячний за те, що ми мали змогу співпрацювати з нашими партнерами з інших країн і маємо досі змогу запроваджувати покращені умови для наших дітей. І забрати цих дітей, які сильно постраждали від війни і чиї домівки були зруйновані, і ми можемо зараз їм дати нове світле майбутнє саме у спорті. Саме саме такими прикладами я б хотів, щоб надихалися інші види спорту і також об'єднувалися і кооперувались і знаходили можливості для себе.
М.П.: Ти казав, що ти позивався проти Міжнародного олімпійського комітету за дискваліфікацію через шолом пам'яті. На якому етапі зараз справа, - якщо ти можеш сказати?
В.Г.: Перший суд був це одразу після Олімпіади. Швидка судова справа в CAS (Court of Arbitration for Sport - суд, створений МОК - ред.) указ, який, на жаль, ми ніби програли. Хоча саме слухання було досить односторонньо, позитивно. В нашу сторону не було жодного аргументу, на який міг відповісти МОК, і на аргументи, які казав МОК, ми буквально всі відповіли. Було дуже дивне рішення, яке для мене досі не є логічним.
Ми ще досі не в суді загальної юрисдикції, але наша ціль це піти в такий суд, локальний конкретної європейської країни, в якому будемо продовжувати цю справу. Але це все ще ця справа ще на етапі підготовки.
М.П.: Зараз ти в Вашингтоні. По поверненню чи ти вже будеш починати підготовку? З чим ти взагалі займаєшся влітку? Як ти тренуєшся? Ти певним чином розповідав, що в Україні, очевидно, немає такої інфраструктури.
В.Г.: Я готуюсь до змагального сезону. Я не закінчую спортивну кар'єру, і в цьому сезоні я буду брати участь в етапах Кубка світу. Наразі ми вже провели за літо ряд тренувань і також провели тренувальний збір на олімпійській базі в Конча-Заспі в Києві.
На жаль, так, у нас спеціалізованих умов немає, але ми своїми силами зробили таку рейку стартову, на якій ми змогли провести хоча б таку дуже віддалену, але імітацію стартового розгону у скелетоні. Ми провели цей збір всією командою. Він був дуже успішний, всі набрали дуже хорошу форму. Я дуже сподіваюся, що ми цю форму зможемо і надалі покращити вже зараз протягом наступних тренувальних зборів. Саме з Вашингтона я повертаюся на тренувальний збір, і ми почнемо вже більш насичену підготовку саме до сезону змагального.
Також паралельно ми займаємося благодійним фондом Гераскевича, який існує з 2022 року. Зараз через всю увагу, яка вже була після дискваліфікації, у нас збільшилися можливості нашого фонду, і ми намагаємося вести всі ці проекти.
Якщо коротко про проекти. Ми нещодавно запустили спільно з Платформа пам'яті Меморіал - проект з онлайн-музеєм, який присвячений спортсменам, які зображені на шоломі. Ми збираємо історії, біографії, біографічні історії цих спортсменів і плануємо повну презентацію цього музею. Це 22 історії на річницю дискваліфікації.
І наша ціль - це перетворити цей музей не тільки в цифровий простір, а також зробити з нього фізичний простір. Це інклюзивний спортивний майданчик, на якому будуть всі тренажери. Кожен тренажер буде присвячений спортсменам шолому, на якому будуть розміщені QR-коди і де люди буквально зможуть кожного дня приходити, займатися спортом і більше знайомитися з історіями цих людей, які зображені на моєму шоломі.
Інший проект - це підтримка нашої команди. І, як зрозуміло, зараз, під час війни, спорт не є першою ланкою, куди витрачаються державні гроші. І в нас дуже багато є потреб, які не закриває державне фінансування. Саме тому ми фондом долучаємося до підтримки нашого виду спорту, щоб наш вид спорту розвивався.
І також це проект, який ми зараз почали з Razom for Ukraine, це встановлення сонячної станції в один з ліцеїв в Києві. Також проблематика дуже зрозуміла. В нас зовсім скоро вже буде зима. Минула зима в Україні була дуже важкою, це величезна кількість блекаутів, величезна кількість проблем. Саме тому ми хочемо підготувати конкретно цей освітній заклад до наступної зими, щоб у них була електроенергія, щоб вони могли продовжити навчальний процес, щоб вони мали змогу опалюватися, трошки гріти себе під час холодних зим холодної зими. І для нас це дуже важливий проект, тому що це проект про наше майбутнє, це проект про наших дітей.
М.П.: Ти дуже багато в соцмережах постиш, як ти співпрацюєш з різними від компаній до блогерів. Ти казав, що українські спортсмени недостатньо, можливо, приділяють увагу, тому що вони мають бути публічні, і говорити про те, що вони роблять, про їхній спорт. Чи ти відчуваєш, що те, що ти привертаєш цю увагу, воно допомагає все ж таки залучати більше інвестицій, просто звертати більше уваги людей до різних видів спорту, щоб, як ти казав, люди більше дивились спорт.
В.Г.: Точно, і це та модель, яку ми зараз бачимо за кордоном і особливо в Америці. Мені здається, що спортсмени тут це - найбільші зірки або одні з найбільших зірок. І це дуже чудовий приклад того, як ми маємо себе поводити. В радянській системі і в такій пострадянській системі, в якій ми всі досі знаходимося в українському спорті, дуже часто соцмережі заборонені. Знімати відео - заборонено, щось розказувати, відволікатися від тренувань - заборонено. І це та модель, яка не є прогресивною, яка не є, не яка не має майбутнього. Спорт це в першу чергу, це величезна медійна платформа, це шоу. Це змагання, це мільйонні перегляди і спортсмени це буквально рольові моделі для багатьох поколінь.
І дуже нелогічно, коли вони не використовують цю всю платформу для того, щоб розвивати свій особистий бренд. Тобто для того, щоб розказувати про важливі дуже ініціативи, важливі проекти. І зараз, якщо ми говоримо загально, якщо ми говоримо про ці часи, це використання цієї платформи для того, щоб допомагати країні під час війни.
Тому що все ж таки зараз іде війна за виживання нашої нації і треба використовувати всі можливі майданчики і соцмережі - це зараз дуже великі майданчики. Кооперації з брендами кооперації з іншими блогерами, праця з компаніями комерційними - це та можливість розвитку спорту і додаткового залучення до такого фінансування на вид спорту.
Якщо говорити про саме про перегляди, ми також зараз активно працюємо з телеканалом Суспільне спорт, щоб також були трансляції скелетону в Україні. Вони вже були два роки, але ми хочемо, щоб на наступний сезон також збереглися. І це ще один напрямок роботи, в якому ми працюємо, і він за кулісами.
Це не те, щоб дуже публічна робота, але вона є дуже важливою, тому що саме завдяки цьому український скелетон можна буде подивитися на телебаченні, і люди зможуть буквально зрозуміти, що це за вид спорту. І за останні два роки, коли він був на телебаченні, ми точно бачимо, що люди, які слідкують за скелетоном, вони розуміють більше про скелетон. І це для них не просто спустився на санчатах, а люди вже розуміють деякі треки, деякі складнощі. З чого взагалі складається вид спорту? І, звичайно, над цим треба дуже багато працювати. Але це також можна робити в соцмережах, розказувати про свої види спорту, розказувати про якісь свої ініціативи, про своє життя і саме завдяки цьому розвивати український спорт. Тому що це зараз реалії сучасності.
М.П.: Ти згадав про американський спорт. Нещодавно був чи Чемпіонат світу з футболу в Лос-Анлджелесі буде. Чи ти дивився футбол? І чи ти будеш дивитись Олімпіаду? Якими видами спорту ти сам цікавишся як глядач?
В.Г.: Я загалом фанат спорту. Зараз не те щоб супер багато часу, але матчі Чемпіонату світу з футболу дивився. Деякі іноді, на жаль, в укритті, тому що в нас було так, як в Україні. Олімпійські ігри для мене - це величезне свято. Я дуже люблю загалом спорт і літні види спорту я дивився. Якщо брати до уваги минулі Олімпійські ігри, то, напевно, все, що я просто встигав дивитися, то я дивився.
У нас, звичайно, велика частина наших тренувань - це легка атлетика, це спринтерські дистанції, тому це я точно завжди намагаюся не пропускати. Це біг на 100 метрів, 200 метрів, легка атлетика, стрибки у висоту. Тому що там є наші чудові спортсменки, які завжди борються за медалі, які завжди мають величезні медальні шанси. Це гімнастика, плавання буквально, напевно, всі види спорту. Теніс я дуже люблю. І зараз мені вдалося, пощастило познайомитися з нашими тенісистками, за яких я завжди дуже вболіваю і звичайно, буду за тенісом слідкувати на Олімпійських іграх. Тому це буде все, що я буду встигати і буду дивитися.
Я дуже захоплююсь різними видами спорту і також людям рекомендую іноді спробувати ці види спорту, тому що вони є дуже цікавими. І коли ти сама пробуєш сам якісь види спорту, ти розумієш, наскільки вони складні, і наскільки ці люди, які цим займаються на професійному рівні, наскільки це надлюди, наскільки вони чудові.
М.П.: Ну і якщо можна, твої якісь рекомендації. Улюблені зараз книжки, улюблена музика, улюблені фільми, серіали. Чим ти живеш?
В.Г.: Зараз не так багато часу для цього, але я читаю досить багато. Зараз я прочитав книгу "Як ніколи не помилятися". Я не пам'ятаю автора, не скажу, але це про те, як математику можна перенести в своє звичайне життя. Тому що в загальному загалом в своєму житті поза спортом я також фізик. Я закінчив фізичний факультет Шевченка, і для мене все, що пов'язане з математикою і фізикою, це дуже цікаво.
Буквально в літаку летів дивився фільм Project Hail Mary, також мені сподобався дуже про космос, про подорожі, про порятунок світу.
І також радив би українську літературу читати. Зараз дуже багато класних українських авторів. Іларіон Павлюк - мені дуже подобаються його книжки. Я прочитав три його книжки і четверту. Зараз буду читати "Книга Емілія", але мені дуже сподобався "Танець недоумка", там трошки є частина про космос, але книги дуже якісно написані. І якщо насправді відкинути контекст, що це український автор, і просто читати книгу, то якщо ви прочитаєте, наприклад, "Марсіанин" чи якісь інші дуже величезні книжки, які стали бестселерами New York Times, то насправді по якості написання наші книжки нічим не гірші. Вони дуже цікаві, дуже продумані сюжети, що вам сподобаються, то якщо ви саме з України, то там завжди буде десь все нотка українства, нотка, якісь якісь відсилки до українства. І мені ці книжки дуже подобаються.
Також я дуже великий фанат біографічних книжок. Мені дуже подобаються книга Shoe Dog від Філа Найта про компанію Nike. Це книга про Jay-Z, теж локальну зірку американську, але книга про те, як він збудував свою імперію, і це не його автобіографія, а автором є журналіст, який відслідковує всю його кар'єру. Ну і я загалом дуже часто читаю просто щось легеньке, коли в дорозі. Це якісь детективи типу Агата Крісті.
М.П.: У тебе хороша англійська, ти в оригіналі читаєш англійською?
В.Г.: Коли як. Насправді книжки я здебільш читаю українською мовою просто тому, що швидше для мене. Але в мене є ряд книжок, які читаю англійською мовою. Мені дуже подобаються збірки Джеремі Кларксона, це також людина-легенда, Top Gear, це ті програми, на яких я виріс, і є книжки, збірки його колонок, і саме вони англійською мовою я читаю в оригіналі. І також це для мене така легка література. Там десь якісь його роздуми, і там десь є про політиків, до речі, теж буде дуже цікаво, де він розказує про те, що в нас усі ці зібрання великі, відбуваються Генасамблеї і тому подібне. І люди летять у них, у них джет-лег (зміна часу), і як вони можуть приймати якісь важливі рішення, коли у них джет-лег? І треба перепридумувати цей формат, тому що люди приймають якісь безглузді рішення, тому що в них не пройшла акліматизація.
Мені цікаво почитати про традиції Британії також. Загалом я стараюсь приділяти увагу читанню, тому що для мене це теж трошки відпочинок саме для голови відволіктися від цих поточних справ. Тому що, як ми вже зрозуміли, у нас дуже багато напрямків роботи, різноманітні проекти плюс спортивна підготовка. І хочеться іноді просто щось з поза цього всесвіту, просто щось поринути в щось інше.
Я дивлюсь багато серіалів це багато Netflix, це багато HBO Max, просто коли є хвилинка, я люблю щось читати, дивитися.
М.П.: А що ти слухаєш? Топ-5 гуртів?
В.Г.: У мене є (у плейлисті) класичні українські пісні. Я дуже захопився Яремчуком, коли подивився фільм документальний про нього. "Яремчук: Незрівнянний світ краси". Це цвіт. Це з таких популярних і зараз сучасних. Мені також дуже подобається електронна музика. І зараз є зірка, яка вже стала зіркою дуже швидко. Це Fred again, мені його подобаються його композиції, це такий мікс. Ну і загалом мені подобається американська музика, я її дуже багато слухаю. Це Тревіс Скотт і подібні репери, J. Cole, і все це американська культура, але українська музика також.
У мене завжди у всіх плей-листах є якісь українські композиції, сучасні композиції "Варнака" (Ярослав Іванов був воїном 3-ї ОШБр - ред.), який, на жаль, нещодавно загинув. Я з ним також не встиг особисто познайомитися, але ми були знайомі онлайн, і він мене також підтримував під час дискваліфікації, на жаль, загинув, але він також писав музику. Його пісні якісь є в мене в плей листі. У мене нема якогось одного жанру, який я слухаю.
У мене є вініловий програвач, там є і Sade, і якісь композиції більш класичні. Тому я люблю музику слухати. На тренуванні, звичайно, слухаю музику.
М.П.: Тобто слухаєш, коли їдеш?
В.Г.: Ні, коли розминаюсь, під час розминки , коли ми там бігаємо, або в спортзалі, коли тренуюся. Я дуже часто слухаю музику, і мені це подобається.
