Ситуацiя з мас-медiа в Українi днями обговорювалася у вашингтонському центрi Вудро Вiлсона. Більшість експертів погоджується, що після помаранчевої революції контроль держави над засобами масової інформації в Україні суттєво зменшився, однак ЗМI, вважають вони, через це ще не стали повністю збалансованими, об`єктивними i незалежними.
Як каже Марта Дичок -- експерт з питань ЗМІ Університету Західного Онтаріо, в Канаді, так, медіа в Українi сьогоднi вільніші, однак це ще не обов`язково означає, що вони стисло i збалансовано iнформують громадськість про подiї в країнi:
«Після помаранчевої революції об`єм iнформацiї збiльшився, однак ця iнформацiя не дає українцям реальної уяви про те, що діється, -- вона не допомагає їм приймати розсудливі рішення».
Марта Дичок також висловлює занепокоєння способом, яким медіа в Українi контролюються приватними структурами, i вважає, що політична культура, яка панує в країні сьогодні, не сприяє розвитку справді незалежної журналістики:
«Більшість політиків, на мою думку, власники засобів масової інформації, олігархи, розуміють, наскільки потужним інструментом для формування громадської думки є медіа. Разом з тим, вони вірять, що більшість журналістів можна купити».
Крім того, після помаранчевої революції, сфера засобів масової інформації не зазнала особливих структурних змін, додає Марта Дичок:
«Власники ті самі, державні засоби масової інформації продовжують функціонувати. Більшість журналістів, редакторів та менеджерів залишились на своїх старих посадах. Тому структурно ЗМІ не змінились».
Пані Дичок також зазначає, що хоча за даними низки досліджень об’єм нейтральної інформації, яку отримують українські громадяни сьогодні збільшився до шістдесяти відсотків, журналістам досі часто бракує професіоналізму та розуміння концепції конфлікту інтересів:
«Ольга Герасим’юк – одна з найбільш поважних та популярних журналістів в Україні, була призначена генеральним директором телеканалу. Вона очолила одну з найбільш потужних телекомпаній України. А восени вона вирішила балотуватись до парламенту, не звільнившись зі своєї посади на телеканалі».
Інша учасниця обговорень Єлизавета Олековська -- професор Канадського iнституту громадського теле- та радіомовлення, -- каже, що більшість місцевих ЗМІ в Україні створені як структурні одиниці певних політичних проектів:
«Серед тисячі двохсот зареєстрованих в Україні ЗМІ, ті з них, що не функціонують, тримаються за свої ліцензії, щоб потім напередодні виборів продати їх політикам. Деякі мертві компанії належать політикам і відновлюють свою діяльність лише під час політичної кампанії».
Інша проблема, яка, на думку Єлизавети Олековської, стоїть на заваді формуванню демократичного інформаційного простору в Україні, це наявність державних ЗМІ. Пані Олековська вважає, що Національна телерадіокомпанія України якнайшвидше має бути реорганізована у потужну громадську телерадіокомпанію. Україна при цьому може використати канадську модель, вважає експерт.
Наразі над цим проектом активно працюють представники НТКУ та Канадської телерадіокомпанії.
Втiм, як уважає експерт українського медiа-права Наталiя Петрова, яка також брала участь в обговоренні в Центрi Вудро Вiлсона, українська влада навряд чи добровiльно вiдмовиться вiд державних медіа як iнструменту впливу. Крім цього, додала вона, багато українських журналiстiв не бачать нічого поганого у служінні інтересам влади чи певних політичних сил:
«Загалом жалко ствердити, що культуру орієнтованих на громадськість медіа, орієнтованої на громадськість журналiстики, ще треба розвинути [в Українi]».
А це, додала вона, справа часу i справа волi обох сторін.
